Із циклу «Поема канте хондо»:
— «Поема солеа́»
Зустріч
Ні ти, ані я
зустрічатися
не бажаємо.
Ти... та ти уже знаєш.
Я так сильно її кохав!
Іди собі отим плаєм.
Мої руки
попробивані
цвяхами.
Чи не бачиш,
як я кров’ю
спливаю?
Не оглядайся,
ступай помалу
і молися, як я,
святому
Каетанові,
бо ані ти, ані я
зустрічатися
не бажаємо.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Примітки
Наведений переклад — один із тих щасливих випадків,
коли оригінал вдалося відтворити в точності, не додавши, не прибравши і не змінивши
жодного слова. Сюжет поезії загадковий: незрозуміло, із чоловіком чи жінкою
зустрівся її герой і який зв’язок між його візаві та коханою, про яку він
говорить. Цікаво, що різні перекладачі сприйняли і, відповідно, передали цей
сюжет по-різному. Так, переклад Бориса Дубина іще більш розпливчастий, аніж
оригінал: навіть фраза «Я так сильно її кохав!» перетворюється на нейтральне «Как я люблю, ты знаешь». У Миколи
Лукаша явно вказано, що герой зустрівся із жінкою, але слова про кохання з
поезії зникли зовсім. Марк Самаєв також гадає, що то була жінка, але не та, яку
кохає герой. У Юни Мориц це також жінка, але чи кохана, чи інша, незрозуміло. Мені
ж бачиться випадкова зустріч двох чоловіків, які кохають одну жінку. Проте я не
стала конкретизувати переклад відповідно до свого бачення, а зберегла
загадковість сюжету оригіналу: це може бути і «любовний трикутник» з двох чоловіків
і жінки або двох жінок і чоловіка, і просто зустріч колишніх коханців.
«І молися, як я, Святому Каетанові». Святий Каетан (1480–1547),
якого в Іспанії називають отець Провидіння, вважається покровителем бідаків і
хліба насущного. Коли 1547 року в Неаполі вибухнула громадянська війна, Каетан
у молитвах просив Бога припинити кровопролиття, взявши його життя як жертву, і того
ж року помер. Одна з найпоширеніших молитов до святого Каетана звучить так:
О, преславний святий Каетане, отець Провидіння!
Ти не допускаєш, щоб у моєму домі не вистачало хліба
насущного,
і твоєю щедрою рукою прошу милостини у земного і людського.
О, преславний святий Каетане,
Провидіння, Провидіння, Провидіння!
(¡Oh, glorioso san Cayetano, Padre de la Providencia!
No permitas que en mi casa me falte la subsistencia
y de tu liberal mano una limosna te pido en lo temporal y
humano.
¡Oh, glorioso San Cayetano,
providencia, providencia, providencia!)
Encuentro
Ni tú
ni yo estamos
en
disposición
de
encontrarnos.
Tú...
por lo que ya sabes.
¡Yo la
he querido tanto!
Sigue
esa veredita.
En las
manos,
tengo
los agujeros
de los
clavos.
¿No ves
cómo me estoy
desangrando?
No
mires nunca atrás,
vete
despacio
y reza
como yo
a San
Cayetano,
que ni
tú ni yo estamos
en
disposición
de encontrarnos.
Зустріч
Ні ти, ні я, на щастя,
не хочем
зустрічаться.
Ти — чого, сама знаєш.
А я — не питайся.
Іди собі своїм шляхом,
а в мене на п’ястях
од гвіздків знать ями-рани,
мов після розп’яття.
Ізмарнів я геть до снасті
од тої напасті.
Іди собі помаленьку,
йди, не оглядайся,
та Пречистій, як і я,
молись до причастя,
бо ні ти, ні я, на щастя,
не хочем
зустрічаться.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)
Встреча
В этом глухом
поречье
мы не искали
встречи.
Как я люблю, ты
знаешь —
и понапрасну
речи!
Лучше ступай
тропинкой
к своей округе.
А у меня гвоздями
пробиты руки.
Или не хватит
крови
и смертной муки?
Лучше ступай, не
глядя,
и я не стану,
и поклонимся оба
Сан-Каэтану,
чтобы в глухом
поречье
век не искать нам
встречи.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Бориса Дубина)
Встреча
Теперь ни к чему
ни тебе, ни мне
встречаться
наедине.
Ты сама...
понимаешь вполне.
Я так любил её,
господи боже!
Ступай же
тихонько по этой дорожке.
Как на распятьях,
следы от гвоздей
у меня на
запястьях.
Ты видишь
кровавую тень
впереди?
Никогда не
оглядывайся, иди,
и молись в
глубине
Каэтану святому,
и скажи ему в
тишине,
что теперь ни к
чему ни тебе, ни мне
встречаться
наедине.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Юнны Мориц)
Встреча
Обоим нам ясно,
и мне и тебе:
наши встречи
напрасны.
Сама ты все
знаешь теперь:
я ее слишком
любил.
Уходи ж... вот по
этой тропе.
От гвоздей
отверстые раны
на ладонях моих.
Видишь? Багряные,
кровоточат.
Уходя, не гляди
назад.
Вслед смотреть я
не стану.
Да помолимся
вместе святому
Каэтано
за то, что обоим
нам ясно,
и мне и
тебе, — наши встречи
напрасны.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Марка Самаева)
Послухати в
оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар