Рима у верлібрі?

Вірш, що його наведено нижче, — написаний надзвичайно талановитим, хоч і мало знаним у світі латиноамериканським поетом, — є цікавою та неординарною ілюстрацією до питання про наявність рими у верлібрах.

Якщо подивитися уважно, можна побачити, що це типовий верлібр, який автор розбив на рядки на перший погляд трохи дивно: не так, як його мало би бути логічно розбито відповідно до його сенсу і ритміки, — але так, щоби виявити присутню у нього всередині риму. Коли читаєш цей вірш уголос, промовляєш за природним плином мовлення, і рима — та рима, що звично єднає кінці рядків у класичній поезії, — як і розбивка на строфи, ніби зникає. А все ж її чути.

Російський перекладач-еспаніст Павел Грушко казав, що треба мати особливий слух на верлібри, аби розчути їхню ритміку. Він називав розмір верлібру «вертикальним» на відміну від «горизонтального» розміру класичного вірша (послухайте, це цікаво: 4:50–7:08). Я ж додам, що в еспаномовному верлібрі (про інші не скажу, бо не досліджувала питання) зазвичай є і рима також, і вельми виразна, треба лишень придивитись і вслухатись. (Звісно, як це властиво еспаномовній поезії загалом, вона переважно неповна чи асонансна). Типова рима верлібру не є регулярною, як у цьому прикладі, вона вільніша, і наче ковзає, спливає віршем, перетікає з однієї голосної в іншу, тече ручаями, пронизуючи його наскрізь, замість обрямовувати по берегах; а проте, не намулюючи слух, ця рима, разом із такою же пливкою і ненав’язливою ритмікою, надає віршеві тієї докінченої гармонії, яка, власне, і різнить його від короткої прози.

Можливо, через їхній нерегулярний характер правильніше було б говорити про не про рими, а просто про суголосся, але в будь-якому разі еспаномовні верлібри справжніх поетів пронизані ними наскрізь, завдяки чому мають багате і надзвичайно музикальне звучання.

Люіс Карльос Льопес (Колумбія, 1879–1950)

ЗИМОВА ПОРА

Сміттєві

вихори, що їх здіймає

дикий вітер і жене надбережжям.

Непевна передзахідна ясність

неба кольору

мигдалевої орчати.

І випадковий політ птаха над морем,

над брудною бляхою

моря... А пристань

цієї матової

години туманіє віддалеки

плиткою посивілого шоколаду.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Оригінал є за посиланням: http://olga-zdir.blogspot.com/2017/11/Luis-Carlos-Lopez.Hora-de-invierno.html.

Структура оригіналу дуже подібна: рима АБАБ і рядки довільної довжини, розірвані без огляду на сенс і розмір. Та ось як би міг бути записаний цей вірш, якби автор не вдався до фокусу зі штучною розбивкою на строфи (проявився би характерний «вертикальний» верлібровий розмір, а рима сховалася б — але ж не зникла!):

Сміттєві вихори, що їх здіймає дикий вітер

і жене надбережжям.

Непевна передзахідна ясність

неба кольору мигдалевої орчати.

І випадковий політ птаха над морем,

над брудною бляхою моря...

А пристань цієї матової години

туманіє віддалеки

плиткою посивілого шоколаду.

Бачите, Льопес ніби усміхається нам: «Верлібр? Гаразд, я покажу вам, що то є!» :)