Франс Тамайо. Навіки

Навіки
 
Навіки! Це життю потужний славень,
та кожен звук у ньому — розставання.
Прощання розквітає в кожнім роті,
і кожен рот квітний  — розверста рана.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Франс Тамайо. Пачамама

Пачамама
 
Що таїть і відкриває
міт аймара давній?
Так високо пориває,
так химерно тане...
Звук...  і знак...
Незримий досі
дух його — реальний!
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 
Примітки
Pachamama — Матінка Земля — одне з головних божеств у міфології індіанських народів Півдня Південної Америки, що входили до складу Інкської імперії, — кечуа, кічуа, кальчаків тощо.
Айма́ра — індіанська народність, що живе у високогірних районах Болівії, Чилі й Перу.
 

Маріо Пайерас. Час черепахи

Зі збірки «Нові вірші» (1989–1994)

Час черепахи
 
Я досяг того віку,
коли орангутани втомлюються жити
а зелені черепахи лише готуються
до своєї мандрівки крізь століття.
Але я ще не прожив часу
за який неспішні комети оббігають свою колію у Всесвіті
ані часу потрібного амате щоб пробити дах сельви
і наблизитися до блискавки.
Протягом цього унікального періоду я бачив як сезонні міграції
відбувалися шляхами
якими творився світ
і зрештою сам уподібнився до птахів
і до цих шляхів.
А завдяки жінці, що наші із нею серця
разом вистукують барабанний дріб у відгомоні її крови
я зустрічаю світання із голосом повним метеликів
і зберігаю в пам’яті
мовчання ружі.
Моїм найприємнішим геройством було
цілувати уста розквітлих юнок
а моє справжнє призначення
боронити ціною власного життя
браму що охороняє
свободу виду.
Я дослухаюся до співу моря
подумки слідую за величним парадом
полярних Ведмедиць
але моє замішання триває уже півстоліття
і тривало би безкінечно якби я жив вічно.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки. Зелена черепаха — вид величезних морських черепах; амате — вічнозелене тропічне дерево, що сягає 40 метрів у вишину

Хуана де Ібарбоуроу. Під дощем

Зі збірки «Діамантові мови», 1919

Під дощем
 
Вода! Як котяться краплі мені по спині!
          Спідниця полощеться синьо!
Свіжість снігів на щоках, і сміється серце!
          Ллється, ллється, ллється!
 
          Крокую вперед по стежині
З легкою душею, з ясними, сяйними очима.
          Ступаю майже безтямно:
Ні мислі, ані почуття — яке раювання!
 
          Онде пташка купається
У баюрі. В виду мене зупиняється...
Дивить уважно... Почуваємось спільницями...
Обидві кохаємось у піднебессі, полях і пшеницях!
 
          А потім здивований погляд
Селянина з мотикою на плечі, що йде через поле.
          Дощ з голови й до споду
Огорта мене запахами, що їх жовтень дарує господам.
 
А моє тіло, просочене наскрізь водою,
Убирається у прегарні й чудесні строї
З пелюсток і краплин, що з ледь чутним віддихом «Ох!»
Ллються з рослин, моєю ходою сполоханих.
 
          І у пусто́ті
мозку без мрій і думок, тіла без плоті,
плине блаженна хвиля солодкого забуття,
          не чути й серцебиття.
 
          Ллється, ллється, ллється —
наче снігом відсвіжує тіло, душу і серце.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Хуана де Ібарбоуроу. Найвища сила

Зі збірки «Дуалізм», 1953

Найвища сила
 
До тебе простягнуто руки, підвладні
Хапальним інстинктам ловецьких знарядь.
У вічку тенет тріпотить насолода...
Сталевий? То спробуй його розірвать!
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. In memoriam

Із циклу «Книга поезій»

In memoriam
 
Тополеньку,
мій тополю
в золотому строї.
Був зелений
іще вчора,
пташим співом
повний.
А сьогодні у зажурі
під небом на осінь —
такий і я попід небом
душі червоної.
Пах деревини твоєї
заворожливий
плине просто в моє серце
кротке.
Шорсткий дідуган оболоні!
Взялись ми з тобою обоє
золотом.
 
Серпень 1920
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. Латинський вираз «in memoriam» означає «на спомин»

Чому в цьому перекладі тополя чоловічого роду?

Іноді я супроводжую свої переклади есейками, у яких для тих читачів цього блоґу, які цікавляться перекладацьким процесом, — а також і собі на згадку — розповідаю, чому вибрала той чи інший підхід до перекладу. Зроблю так і цього разу, а йтиметься мені ось про що.