Хуана де Ібарбоуроу. Під дощем

Зі збірки «Діамантові мови», 1919

Під дощем
 
Вода! Як котяться краплі мені по спині!
          Спідниця полощеться синьо!
Свіжість снігів на щоках, і сміється серце!
          Ллється, ллється, ллється!
 
          Крокую вперед по стежині
З легкою душею, з ясними, сяйними очима.
          Ступаю майже безтямно:
Ні мислі, ані почуття — яке раювання!
 
          Онде пташка купається
У баюрі. В виду мене зупиняється...
Дивить уважно... Почуваємось спільницями...
Обидві кохаємось у піднебессі, полях і пшеницях!
 
          А потім здивований погляд
Селянина з мотикою на плечі, що йде через поле.
          Дощ з голови й до споду
Огорта мене запахами, що їх жовтень дарує господам.
 
А моє тіло, просочене наскрізь водою,
Убирається у прегарні й чудесні строї
З пелюсток і краплин, що з ледь чутним віддихом «Ох!»
Ллються з рослин, моєю ходою сполоханих.
 
          І у пусто́ті
мозку без мрій і думок, тіла без плоті,
плине блаженна хвиля солодкого забуття,
          не чути й серцебиття.
 
          Ллється, ллється, ллється —
наче снігом відсвіжує тіло, душу і серце.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 

De «Lenguas de diamante», 1919

Bajo la lluvia
 
¡Cómo resbala el agua por mi espalda!
                    ¡Cómo moja mi falda,
Y pone en mis mejillas su frescura de nieve!
                    Llueve, llueve, llueve,
 
                    Y voy, senda adelante,
Con el alma ligera y la cara radiante,
                    Sin sentir, sin soñar,
Llena de la voluptuosidad de no pensar.
 
                    Un pájaro se baña
En una charca turbia. Mi presencia le extraña.
Se detiene... Me mira... Nos sentimos amigos...
¡Los dos amamos muchos cielos, campos y trigos!
 
                    Después es el asombro
De un labriego que pasa con su azada en el hombro.
                    Y la lluvia me cubre
De todas las fragancias que a los setos da octubre.
 
Y es, sobre mi cuerpo por el agua empapado,
Como un maravilloso y estupendo tocado
De gotas cristalinas, de flores deshojadas
Que vuelcan a mi paso las plantas asombradas.
 
                    Y siento, en la vacuidad
Del cerebro sin sueño, la voluptuosidad
Del placer infinito, dulce y desconocido,
                    De un minuto de olvido.
 
                    Llueve, llueve, llueve,
Y tengo en alma y carne, como un frescor de nieve.
 
 
Послухати в оригіналі:
https://www.palabravirtual.com/index.php?ir=ver_voz.php&wid=2450&t=Bajo+la+lluvia&p=Juana+de+Ibarbourou&o=Inda+Ledesma
https://www.youtube.com/watch?v=vIMsWh6cmIw&ab_channel=RogelioGilCerqueira
https://www.youtube.com/watch?v=znuZU6TsnMA&ab_channel=SergioBonafonte
https://www.youtube.com/watch?v=vIMsWh6cmIw&ab_channel=RogelioGilCerqueira
https://www.youtube.com/watch?v=gglIvEQXSXg&ab_channel=Poes%C3%ADaRecitada-Tom%C3%A1sGalindo-