Світ співає «Bella, ciao!» — «Вітаю тебе, красо!»

UPD
Цей допис було написано в далекому 2013 році. А сьогодні «Белла чао» звучить на весь світ з України.

https://www.youtube.com/watch?v=5KlecPoN6Xc —  автор тексту і виконавець Іван Ганзера
https://www.youtube.com/watch?v=9HBBoEadK90 — автор тексту – Олександр Ткачук, виконавець Віталій Войтенко - військовослужбовці Територіальної оборони ЗС України
https://www.youtube.com/watch?v=PqVCQEthhOU&ab_channel=ХристинаСоловій —  автор тексту і виконавець Христина Соловій
https://www.youtube.com/watch?v=fXeDywc4tmk&ab_channel=Extran0l — відео добровільної мобілізації в перші дні війни


----------------------------------------------------------------------------------------------------------

Розчахну вікна: агов-гей, світе!
— Bella ciao, bella ciao, bella ciao ciao ciao  —
Ти пробудився, й до сонця й світла
Ти тягнеш мої почуття

І я рушаю з товаришами 
— Bella ciao, bella ciao, bella ciao ciao ciao  —
Удачі зичте — до центру міста
Пекельну браму потрясать

І я скажу їм — і ми їм крикнем:
— Bella ciao, bella ciao, bella ciao ciao ciao  —
«Почвари, здохніть! Бо сонця світло
Не для ґешефтів і франшиз!»

Відтак з екрану, а чи з в’язниці:
— Bella ciao, bella ciao, bella ciao ciao ciao  —
«Мене прикликало сонячне світло!» — 
До вас промовлю, сміючись

Це мій художній переклад відомої у світовому протестному середовищі пісні британського рок-гурту «Chumbawamba», написаної на смерть італійського антиглобаліста Карло Джуліані (про нього нижче). Ось її оригінал із порядковим перекладом:

http://www.youtube.com/watch?v=RqJHrf5LB3w 




The world is waking outside my window ....... Світ пробуджується за моїм вікном
— Bella ciao, bella ciao, bella ciao ciao ciao  —
Drags my senses into the sunlight ................. Тягне мої почуття на сонячне світло
For there are things that I must do ................. Тому що є речі, які я маю зробити

Wish me luck now, I have to leave you .......... Побажайте мені удачі, бо мені вже час
— Bella ciao, bella ciao, bella ciao ciao ciao  —
With my friends now up to the city ................ Я рушаю до міста із моїми друзями
We're going to shake the Gates of Hell .......... Ми збираємося потрясти Врата Пекла

And I will tell them — we will tell them ......... І я скажу їм  —  ми будемо говорити їм,
— Bella ciao, bella ciao, bella ciao ciao ciao  —
That our sunlight is not for franchise .............. Що наше сонячне світло не для франшиз
And wish the bastards drop down dead ............ І бажаю виродкам впасти замертво

Next time you see me I may be smiling .......... Коли ви побачите мене знов, я, мабуть, 
                                                                                 посміхатимусь
— Bella ciao, bella ciao, bella ciao ciao ciao  —
I'll be in prison or on the TV .......................... Я буду у в’язниці або на екрані телевізора
I'll say, “the sunlight dragged me here!” ........ Я скажу: «Сонячне світло прикликало мене 
                                                                                 сюди!»

Ця сучасна пісня написана на мотив співаної зараз в усьому світі «Bella, ciao!» — пісні-символа антифашистського спротиву, якій і присвячено цю публікацію.
Я потроху готувала її вже давно. Та все не було відчуття, що пора її опублікувати — так, ніби чи то вона не на часі, чи то чогось не вистачає. І ось зовсім несподіваним для мене чином вона отримала своє завершення у теперішніх українських подіях, коли пісня, про яку у ній розповідається, зазвучала у кліпах про наш Євромайдан, а потім до нашого дому прийшла війна... І обидві версії цієї пісні, і вулично-протестна, і воєнна, набули для нас глибого особистого змісту. А ми самі наповнили їх змістом новим, небачено новим, чистим, прекрасним і непереможним...




Королівство Італія, де з 1922 року у влади перебувала Національна фашистська партія Муссоліні, вступило у II світову війну на боці гітлерівської коаліції 10 червня 1940 року. Та після поразки країни в Північній Африці й висадки на Сицилії англо-американских військ у червні 1943 року прем’єр-міністра Муссоліні було зміщено з посади і королівство підписало перемир’я з союзними державами (з умовою видачі Муссоліні). У відповідь південна частина була окупована Німеччиною. Там, у південній Італії, силами італійських фашистів — прибічників Муссоліні та військ гітлерівської Германії — було створено маріонеткову державу, відому як Республіка Сало. Вона проіснувала до кінця квітня 1945 року, коли капітулювали залишки німецьких військ, що лишалися на території Італії. 

Проміжок 1943–1945 р. став  періодом активізації по всій Європі руху Спротиву. В Італії він охопив усю північ країни, перетворившись на справжню визвольну війну. Саме тоді, десь між болонськими Апеннінами і територією Партизанської республіки Монтефьоріно, народилася пісня «Bella, ciao!» (іт. «Бувай, красуне!»), написана невідомим італійським партизаном і співана його товаришами — учасниками антифашистського Спротиву.


Ось вона:
http://www.youtube.com/watch?v=4CI3lhyNKfo




Існують пісні-символи, назавжди пов’язані у свідомості людства з важливими віхами його історії, і саме такою стала «Bella, ciao!», перекладена безліччю мов і проспівана на всіх континентах. Однак вона не стала піснею-спогадом — вона живе, і як живе! Вона лине країнами і континентами і, мабуть, лунатиме доти, доки не буде знищено в людстві останні прояви фашизму. Про сучасну історію цієї пісні, а радше, про сучасну нам історію світової боротьби проти фашизму, розповідається у цій публікації. 

Складена з низки відеозаписів, в кожному з яких звучить «Bella, ciao!», розміщених на YouTube людьми з різних країн, ця публікація є своєрідним відеосвідченням нашої епохи, фільмом-панорамою антифашистського спротиву наших днів.

У Вікіпедії наведено оригінальний текст та різні переклади «Bella ciao»:
http://ru.wikipedia.org/wiki/Белла_Чао
http://en.wikipedia.org/wiki/Bella_ciao

Та я не знайшла жодного українського перекладу цієї пісні, і тому переклала її сама:

Bella, ciao!


Прокинувсь ранком: округ ме’ ворог!
— Бувай, красуне, бувай та не забувай! —
Побачив ясно: загарбник всюди.
Зачуло серце смерть мою.
І од порога я рушив в гори.
— Бувай, красуне, бувай та не забувай! —
О, партизани, візьміть з собою:
Зустріну смерть я у бою!

Якщо загину межи вас браття,
— Бувай, красуне, бувай та не забувай! —
Якщо загину я партизаном,
То сповніть ви мій заповіт:
В високих горах мене сховайте,
— Бувай, красуне, бувай та не забувай! —
Мене сховайте ген там у горах,
Де квітка ясна майорить.

Повз неї люди ітимуть зрідка,
— Бувай, красуне, бувай та не забувай! —
 «Яка ж хороша ся ясна квітка!
 — вони промовлять оддалік, — 
Се партизана ясная квітка,
— Бувай, красуне, бувай та не забувай! —
Се партизана тойого квітка,
Що за свободу тут поліг!»

Дивовижна ця пісня, з її простими суворо-сумними словами, у яких водночас відчувається радість непереможного життя. Адже її співає італієць, син напоєної сонцем, омитої теплими морями родючої і прекрасної землі. І серед коричневої смерті, що насувається з усіх боків і вже відчувається у повітрі, постають символи краси і вічно відроджуваного життя: прекрасна жінка, до якої, ідучи в гори до партизан, чоловік звертається окликом «Чао!» чи то прощання, а чи то вітання (бо в італійській це слово має подвійне значення), і прекрасна квітка, завдяки якій у людській пам’яті житиме його подвиг, навіть якщо сам він загине. Ось і співають цю пісню наші сучасники по-різному: то гордо і звитяжно як заклик до боротьби, то із сумом як реквієм за загиблими, а то весело як пісню перемоги життя, людяності і свободи.

Ну а тепер, власне, ця панорамна розповідь.

Рафаель Альберті. Моряк на суходолі

(У цьому дописі — мої переклади перших 15 поезій з розділу 3 «Моряк на суходолі» однойменної поетичної збірки Рафаеля Альберті. У збірці поезії не мають нумерації, тут вона наведена лише для зіставлення з оригінальним текстом. Хоча цей поетичний цикл складений з окремих поезій, він має цілісну композиційну структуру, тож краще читати його послідовно. Див. також частини 2, 3, 4.)


Моряк на суходолі



Ці пісні народились
з крові серця мого,
що на море бентежно дивилось!



1

Море... о море...
ай, море... Лиш море!

Батьку, навіщо ми в місті беззорім?
Нащо відкраяно мене від моря?

Серце моє круті хвилі гойдають.
Хотіли б і мене носити морями.

Батьку, для чого ми тут із тобою?


2

Федеріко Гарсія Льорка. Узяття Антоньїта ель Камборйо дорогою до Севільї

Із циклу «Циганський романсеро»

Узяття Антоньїта ель Камборйо дорогою до Севільї

Антоніо Торрес Ередіа,
син і онук Камборйо,
в Севілью дивитись кориду
іде із прутком вербовим.
Смаглявий, мов зелен місяць,
хода його зграбна й гайна,
як чорноблискова криця,
кучері між очі сяють.
На половині дороги
лимонів нарізав з гілок
і кидав їх просто в воду,
аж поки узолотилась.
І тут же, на півдорозі,
попід гіллястим в’язом, —
обабіч нього жандарми
й за спиною руки зв’язано.

День відходить неквапно,
вечір за плече кинувши
в жесті широкому ларги
понад морем і ріками.
Оливи чекають ночі,
що визорить Козерогом,
бриз пересягує вскоки
олив’яно-сірі гори.
Антоніо Торрес Ередіа,
син і онук Камборйо,
поміж п’яти кашкетів
іде без прутка вербового.

Антоньйо, та що із тобою?
Не твоє Камборйо ймення,
бо тут вже фонтан із крові
у п’ять цівок би струме́нів.
Ти взагалі безрода,
не те що Камборйо справжній.
Нема вже циган тих гордих,
що сам-один в гори ходжали!
Тремтять, припадаючи порохом,
клинки старовинні зі сталі.

Ввечері, о дев’ятій,
його до в’язниці кинули;
пили лимонад жандарми
під балачки повільні.
І о дев’ятій рівно
в’язницю на ключ закрили.
А небо скидалося полиском
на круп молодої кобили.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки.
Ларга — один з прийомів тореро, коли той, повільно повертаючись, поводить перед биком плащем, а тоді закидає його на плече.
У кінці публікації (після решти перекладів) розповідається про прототипи й символіку цієї поезії, зокрема про те, що означає вербовий пруток у руці її героя..

Федеріко Гарсія Льорка. Ішла дівчина до моря

Із циклу «Пісні»:
Дзвіниця севільської вежі Хіральда, про яку йдеться у цій поезії


Ішла дівчина до моря

Лічити хвилі і гальку
до моря моя дівчина
пішла — а знайшлась нечайно
біля ріки Севільї.

Між олеандрів та дзвонів
гойдаєсь човнів п’ятірко:
весла занурено в воду,
бриз надима вітрила.

На вежі севільській ошатній,
гей, хто там глядить із дзвіниці?
П’ять голосів озвалися
округлих, неначе кільця.

Небо — вершник доладний —
річкою верхи їде.
П’ять обручок гойдаються
у зашарілім повітрі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Краєвид без пісні


Краєвид без пісні


Небо синє.
Поле полове.

Гора синя.
Поле полове.

Пустельною долиною
олива іде.

Самотлива
олива.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)


Федеріко Гарсія Льорка. Хода сигірійї

Із циклу «Поема канте хондо»:
Хода сигірійї

В темряві метеликовій
смаглявовида дівчина,
туман за нею зміїться
білою рікою.

Земля, створе́на зі світла;
небо з плоті земної.


Тіло скуте тремтінням
ритму, що все не з’явить ся;
серце в неї зі срібла
і кинджал у правиці.

Куди ідеш, сигірійє,
за ритмом цим, бездумково?
Який вбере в себе місяць
вапно й олеандр твого болю?

Земля, створена зі світла;
небо з плоті земної.


. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Два вечорові місяці

Із циклу «Пісні»:
Два вечорові місяці

                  1

Місяць блідий і безживний;
та наве́сні він знов ожиє.

Як південний вітер тополям
закучерявить чола.

Як наші серця збиратимуть
урожаї зітхань.

Як дахи красуватимуть
у капелюшках із трав.

Місяць блідий і безживний;
та навесні він знов ожиє.

                  2

Помаранчам у гаї
колискової вечір співає.

Співає моя сестричка:
«Земля — помаранч великий!»

Місяць плачливо: «Я також
хочу буть помаранчем!»

 — Ах, синочку, це неможливо:
хоч як би ти зашарівся,
лимончиком навіть не будеш.

 — Як журно!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Півмісяць

Із циклу «Перші пісні» (1922)
Півмісяць

Місяць на воду ліг.
Який то у небі спокій!
Одвічні брижі річні
косить собі поволі;
виглядається в нього гілочка,
мов у люстерко прозоре.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Схід місяця

Із циклу «Пісні»:
Схід місяця

Як місяць ся являє,
свій голос гублять дзвони,
стають стежки знайомі
незнаними шляхами.

Як місяць ся являє,
вкриває землю море
і серце — наче острів
в безкраї нескінченнім.

Ніколи помаранчу
не їстимуть на повень:
зелені й прохолодні
плоди гамують спрагу.

Як місяць ся являє
у ста подібних ликах,
монета білосрібна
ридає у кешені.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Дерева

Із циклу «Книга поезій»
Дерева

Дерева!
Чи ви були стрілами
примчалими із лазурі?
Хто пустив вас, які грізні воїни?
Може, то зорі?

Ваша музика роджена в душах птахів,
у Всевишнього погляді,
ув одвічній любові.
Дерева!
Чи пізнають ваші пошерхлі корені
у землі серце моє?

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Романс про місяць, місяць

Романс про місяць, місяць

Кончіті Гарсії Льорці

Місяць до кузні ступила
зі шлейфом із туберози.
І дивить ся, дивить хлопчина
зачарованим позором.
У тремтливім повітрі
місяць руками рухає
і каже, чуттєва й чиста,
свої олив’яні груди.
— Тікай-но, красуне-місяць,
скоро цигане будуть!
Вони ж бо із твого серця
перснів і намист накують.
— Ах, не спиняй мого танцю,
коли цигани вернуть,
ти спатимеш на ковадлі
й оченят не розклепиш.
— Місяцю, місяцю мила,
вже чую циганських коней!
— Облиш, не стопчи, дитино, 
спідниць крохмалених моїх.

Наближується комонник —
рівниною постук лине.
У кузні хлоп’я німотне
з заплющеними очима.

Проміж оливи простують
бронза і сон — цигани.
Погляди у нікуди,
гордовиті постави.

Леляк закричав на гілці,
які ж то пронизливі звуки!
У небо уводить місяць
дитину, узявши за руку.

Лемент циганський зринув,
кузня повниться пла́чем.
І дивить ся, дивить повітря —
нічний недремний споглядач.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки
«Місяць до кузні ступила» — місяць (luna) в іспанській мові жіночого роду.
В основу цього романсу, імовірно, лягло старовинне іспанське циганське повір’я про те, що від світла місяця (який вони називають сонцем мертвих) може померти немовля.

Кончіта Гарсія Льорка — сестра поета.

Федеріко Гарсія Льорка. Розпачлива пісня


Розпачлива пісня

Зростають оливи
і ріки плинуть.

(Я один загубився
у хвилях повітря).

Священик чекає
святого пришестя,
фарбують дівчата
серця у зелене.

(Лише я загубився
у хвилях повітря).

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Прелюдія

Прелюдія

Ідуть гаї тополині,
їх образ тремтить у повітрі.
Ідуть гаї тополині,
лишають по собі вітер.

Обрядившись у саван
над обрієм, вітер тане.

У даль річками спливають
його відлуння останні.

Світ огняниць незлічених
заполонив мою пам’ять.

І малесеньке серце
в пучці моїй проростає.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Два моряки на березі

Із циклу «Пісні»:
Два моряки на березі

I

Він у серці привіз
рибу з китайського моря.
Часом вона пропливає
в його очах мелькома.
Тануть в далі апельсини,
таверни й моряцьке буття.
Він споглядає воду.

II

Колись же був балакливий,
та слова усі якось змилися…
Суходоли, хвилясте море,
небо зоряне й його човен.
Він бачив балкони Папи
й кубинок груди злотаві.
Він споглядає воду.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Тарара

Із циклу «Народні пісні»
Для цієї поезії, написаної Льоркою на основі народної пісні, що, як властиво народним пісням, має багато варіантів тексту, я наводжу два своїх варіанти перекладу: один літературний, а другий — придатний для співу, еквіритмічний мелодії пісні (безліч прикладів співу оригіналу ви знайдете у кінці публікації). Ані російською, ані українською мовами ця поезія, скільки мені відомо, досі не перекладалася.



Тарара


Тарара́ ні;
Тарара так;
Тарара — дівчина,
я бачив сам.

Тарара моя вбрана
у сукню зелену
у пишних воланах
й дзвіночках веселих.

Тарара ні;
Тарара так;
Тарара — дівчина,
я бачив сам.

Виграє Тарара
кольорами шовковими
над луками в заростях
м’яти і дроку.

Ай, чудний, Тарара,
та втішний танок твій!
Он як глядять
хлоп’ята оливкові.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій, літературний)

Федеріко Гарсія Льорка. Пісня всохлого помаранчевого дерева

Із циклу «Пісні»:
Пісня всохлого помаранчевого дерева

Прошу тебе, дроворубе,
тіні мої повідрубуй.
Збав мене від страждання
себе без плоду бачить.
Ах, чом свічада повсюди?
Кожен день мене кружить,
кожна ніч мене множить —
відбиває у зорях.
Себе позбутись хочу.
Тоді я мріяти зможу:
мурашок та пушинки
уявляти птахами і листям.
Прошу тебе, дроворубе,
тіні мої повідрубуй.
Збав мене від страждання
себе без плоду бачить.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Маленька балада трьох річок


Маленька балада трьох річок
Сальвадорові Кінтеросу

Гвадалквівір величний
між олив тече й помаранчів.
Зі снігів на поля пшеничні
річки Гранади збігають.

Ай, любов,
що пішла й не вертає!

Гвадалквівір бородатий
весь у гранатовім квіті,
а до річок Гранадових
в одну кров, в другу сльози улиті.

Ай, любов,
що пішла тай за вітром!

Для пишних вітрильних суден
Севілья гостинець має;
водами Гранади веслують
лише самотні зідхання.

Ай, любов,
що пішла й не вертає!

Гвадалквівір — височенна
вежа й гаї апельсинні.
Дарро й Геніль — біля греблі
башточки старовинні.

Ай, любов,
що пішла тай за вітром!

Хто скаже, що води уносять
лиш огники блудні ридань?

Ай, любов,
що пішла й не вертає!

Ось оливи, ось квіт апельсинний
для морів твоїх, Андалусіє.

Ай, любов,
що пішла тай за вітром!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Хуан Брева

Із циклу «Поема канте хондо»:
Хуан Брева

Хуан Бре́ва
мав тіло велета
і голос дівчини,
до бриніння якого
не було нічого подібного.
Навіть усміхнений,
він співав із тим самим болем.
Поставали у зорі
гаї лимонні
Малаги сонної,
і плачі його
від води морської
ставали солоними.
Співи його були схожі
на спів сліпого Гомера.
А голос — на море без світла
і помаранчі вичавлені.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)


Записи, що збереглися, Хуана Брева (1844–1918), славетного виконавця фламенко:



Федеріко Гарсія Льорка. Memento

Із циклу «Поема канте хондо»:
Memento

Коли помру,
поховайте з гітарою мене
в пісках південних.

Коли помру,
серед дерев апельсинових
й м’яти зеленої.

Коли помру,
хочете, я вам флюгером
замайорю?

Коли я помру!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)