Із циклу «Пісні»:
Ідуть гаї тополині,
їх образ тремтить у повітрі.
Ідуть гаї тополині,
лишають по собі вітер.
Обрядившись у саван
над обрієм, вітер тане.
У даль річками спливають
його відлуння останні.
Світ огняниць незлічених
заполонив мою пам’ять.
І малесеньке серце
в пучці моїй проростає.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (переклад мій)
Preludio
Las alamedas se van,
pero dejan su reflejo.
Las alamedas se van,
pero nos dejan el viento.
El viento está amortajado,
a lo largo bajo el cielo.
Pero ha dejado flotando
sobre los ríos, sus ecos.
El mundo de las luciérnagas
ha invadido mis recuerdos.
Y un corazón diminuto
me va brotando en los dedos.
Прелюдія
Хоч минаються тополі,
та сліди по собі світять.
Хоч минаються тополі,
залишають людям вітер.
По річках уплидь пускають
відгомони, срібні свідки.
Налетіли світляки
в мої згадки хтозна-звідки.
Поміж пальців дрібним дрібно
проростає серця квітка.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (пер. Миколи Лукаша)
Прелюдия
И тополя уходят —
но след их озерный
светел.
И тополя уходят —
но нам оставляют ветер.
И ветер умолкнет ночью,
обряженный черным крепом.
Но ветер оставит эхо,
плывущее вниз по рекам.
А мир светляков нахлынет
—
и прошлое в нем потонет.
И крохотное сердечко
раскроется на ладони.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (пер. Анатолия Гелескула)
Прэлюдыя
Таполі ў блакіт ідуць,
ды шлях свой сабою свецяць.
Таполі ў блакіт ідуць,
ды нам пакідаюць вецер.
У саване вецер ляжыць
і марыць аб небе і леце.
Ды вецер нам рэха аддаў,
што будзіць раку на дасвецці.
І памяць мáе мая
святло светлячкоў на прыкмеце.
I, кволае, на далані
ўзыходзіць сэрца ў суквецці.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Рыгор Барадулін)
Послухати в оригіналі:
http://www.logospoetry.org/document.php?document_id=77952&code_language=ES
Послухати в оригіналі:
http://www.logospoetry.org/document.php?document_id=77952&code_language=ES
Немає коментарів:
Дописати коментар