Із циклу «Пісні»:
Пісня всохлого помаранчевого дерева
Прошу тебе, дроворубе,
тіні мої повідрубуй.
Збав мене від страждання
себе без плоду бачить.
Ах, чом свічада повсюди?
Кожен день мене кружить,
кожна ніч мене множить —
відбиває у зорях.
Себе позбутись хочу.
Тоді я мріяти зможу:
мурашок та пушинки
уявляти птахами і листям.
Прошу тебе, дроворубе,
тіні мої повідрубуй.
Збав мене від страждання
себе без плоду бачить.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
(переклад мій)
Canción del naranjo seco
Leñador.
Córtame la sombra.
Líbrame del suplicio
de verme sin
toronjas.
¿Por qué nací entre
espejos?
El día me da vueltas.
Y la noche me copia
en todas sus
estrellas.
Quiero vivir sin
verme.
Y hormigas y vilanos,
soñaré que son mis
hojas y mis pájaros.
Leñador.
Córtame la sombra.
Líbrame del suplicio
de verme sin
toronjas.
Пісня всохлого помаранчевого дерева
Дроворубе,
зрубай мою тінь!
Хай не мучусь, хай не бачу
себе в наготі.
Поставлено, мов на кару,
мене між дзеркала.
День, як хоче, мене кривить,
ніч дражнить зірками.
Як себе не буду бачить,
стануть реп’яшки
мені за лист, а мурашки —
то немов пташки.
Дроворубе,
зрубай мою тінь!
Хай не мучусь, хай не бачу
себе в наготі.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (пер. Миколи Лукаша)
Отруби поскорей
тень мою, дровосек,
чтоб своей наготы
мне не видеть вовек!
Я томлюсь меж зеркал:
день мне облик удвоил,
ночь меня повторяет
в небе каждой звездою.
О, не видеть себя!
И тогда мне приснится:
муравьи и пушинки —
мои листья и птицы.
Отруби поскорей
тень мою, дровосек,
чтоб своей наготы
мне не видеть вовек!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (пер. Валентина
Парнаха)
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар