Із циклу «Циганський романсеро»
Циганка-черницяПрисвячується Хосе Морено Війя
Спокій вапна і мирта.
Мальви в зелених травах.
По полотні солом’янім
гаптує левкої черниця.
Сім птахів світлокрилих
пурхають в гранях лампади.
Церква гарчить віддалік
ведмедицею вайлуватою.
А що гоже! А як благодатно!
По полотні солом’янім
крайку вона витинає
квітом своєї уяви!
Які соняхи! А магнолії
у лелітках і стрічечках!
На вівтарному по́крові
крокуси й білі місяці!
П’ять грейпфрутів повіяли
з кухні гірко і солодко,
наче з пустель Альмерії
кров п’яти ран Христових.
Два вершники пронеслися
перед черничим зором.
Останнім стихаючим відзвуком
сорочку на ній розпорото.
Один лише погляд і кинула
на гори у хмарах смутку,
і ось уже вщент розбито
серце з вербени і цукру.
Перед її очима
здійнялася горі рівнина,
двадцять сонць розкотилось
й ріка водоспадом зринула.
Та знову малюються квіти,
а на віконній решітці
грає у шахи світло,
ледь мигтячи у вітрі.
Хосе Морено Війя — іспанський поет і художник, член «генерації 27 року»
La monja gitana
A José Moreno Villa
Silencio de cal y mirto.
Циганка-черниця
Безгоміння вапна і мирта
і мальви в травах високих.
На полотні жовтавім
черниця шиє левкої.
По сірій канві літає
дивний птах семиперий.
Підвівшись на задні лапи,
Собор рокоче ведмедем.
Як гарно шиє! Як славно!
Усе полотно жовтаве,
якби могла — заклечала б
квітками власних фантазій.
Що за розкішний сонях!
В стрічках магнолія сяє!
Місяці шафранові
новий обрус укривають.
На кухні п’ять помаранчів
солодку несуть принаду,
неначе Христові рани
із альмерійського саду.
Перед черничим зором
два вершники пролетіли.
Відбився тупіт кінноти
одінням затріпотілим
в сповитім черничім тілі.
Над взгір’ями висли хмари
здіймались дальні вершини
і серце її здригнулось,
напоєне хмелем винним.
О що за крута рівнина,
в сто сонць освітлена яро!
О, що за кипучі ріки,
якими черниця марить!
Вона вишиває далі,
а світла високі спахи
у жалюзі високих
гру почали у шахи.
Циганка в черницях
Мовчать німо мирти й мури,
Цыганка-монахиня
Безмолвье мирта и мела.
співане виконання:
Мальви в зелених травах.
По полотні солом’янім
гаптує левкої черниця.
Сім птахів світлокрилих
пурхають в гранях лампади.
Церква гарчить віддалік
ведмедицею вайлуватою.
А що гоже! А як благодатно!
По полотні солом’янім
крайку вона витинає
квітом своєї уяви!
Які соняхи! А магнолії
у лелітках і стрічечках!
На вівтарному по́крові
крокуси й білі місяці!
П’ять грейпфрутів повіяли
з кухні гірко і солодко,
наче з пустель Альмерії
кров п’яти ран Христових.
Два вершники пронеслися
перед черничим зором.
Останнім стихаючим відзвуком
сорочку на ній розпорото.
Один лише погляд і кинула
на гори у хмарах смутку,
і ось уже вщент розбито
серце з вербени і цукру.
Перед її очима
здійнялася горі рівнина,
двадцять сонць розкотилось
й ріка водоспадом зринула.
Та знову малюються квіти,
а на віконній решітці
грає у шахи світло,
ледь мигтячи у вітрі.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (переклад мій)
Примітки
«...наче з пустель Альмерії кров п’яти ран
Христових...» — за версією однієї з іспанських хронік, у провінції Альмерія, що в
Андалусії, було знайдено Святий Грааль, чашу, з якої за середньовічними
переказами пив Христос під час Таємної Вечері і до якої Йосип Аримафеський, член
синедріона і таємний прихильник Христа, зібрав кров помираючого на хресті Господа.Хосе Морено Війя — іспанський поет і художник, член «генерації 27 року»
A José Moreno Villa
Silencio de cal y mirto.
Malvas en las hierbas
finas.
La monja borda
alhelíes
sobre una tela
pajiza.
Vuelan en la araña
gris,
siete pájaros del
prisma.
La iglesia gruñe a lo
lejos
como un oso panza
arriba.
¡Qué bien borda! ¡Con
qué gracia!
Sobre la tela pajiza,
ella quisiera bordar
flores de su
fantasía.
¡Qué girasol! ¡Qué
magnolia
de lentejuelas y
cintas!
¡Qué azafranes y qué
lunas,
en el mantel de la
misa!
Cinco toronjas se
endulzan
en la cercana cocina.
Las cinco llagas de
Cristo
cortadas en Almería.
Por los ojos de la
monja
galopan dos
caballistas.
Un rumor último y
sordo
le despega la camisa,
y al mirar nubes y
montes
en las yertas
lejanías,
se quiebra su corazón
de azúcar y
yerbaluisa.
¡Oh!, qué llanura
empinada
con veinte soles
arriba.
¡Qué ríos puestos de
pie
vislumbra su
fantasía!
Pero sigue con sus
flores,
mientras que de pie,
en la brisa,
la luz juega el
ajedrez
alto de la celosía.
Циганка-черниця
Безгоміння вапна і мирта
і мальви в травах високих.
На полотні жовтавім
черниця шиє левкої.
По сірій канві літає
дивний птах семиперий.
Підвівшись на задні лапи,
Собор рокоче ведмедем.
Як гарно шиє! Як славно!
Усе полотно жовтаве,
якби могла — заклечала б
квітками власних фантазій.
Що за розкішний сонях!
В стрічках магнолія сяє!
Місяці шафранові
новий обрус укривають.
На кухні п’ять помаранчів
солодку несуть принаду,
неначе Христові рани
із альмерійського саду.
Перед черничим зором
два вершники пролетіли.
Відбився тупіт кінноти
одінням затріпотілим
в сповитім черничім тілі.
Над взгір’ями висли хмари
здіймались дальні вершини
і серце її здригнулось,
напоєне хмелем винним.
О що за крута рівнина,
в сто сонць освітлена яро!
О, що за кипучі ріки,
якими черниця марить!
Вона вишиває далі,
а світла високі спахи
у жалюзі високих
гру почали у шахи.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Василя Стуса)
Мовчать німо мирти й мури,
мальви мають між трепіттям,
а черниця молода
вишива на п’яльцях квіти.
Сім пташок, сім різних барв
облітують сірий світич,
церква здалеку реве,
мов ведмідь, що ліг горізнач.
Як же шиє, як гаптує,
не гаптує — чари діє!
Хоче вдать на полотні
фантастичні свої мрії.
Ох же й сонях! А магнолій
цвіт — у лентах, у шумисі!
А шафран який, а місяць
на вівтарнім антимінсі!
П'ять цитрин на кухні поруч
у сиропі сахаріє,
п'ять настурцій, ран Христових,
привезено з Альмерії.
Скачуть верхи два опришки
в чорних очах у черниці,
од глухих останніх лун
аж ряса на ній рясниться.
А гляне на хмари, гори,
в далину, що ледве мріє, —
серце мліє в неї в грудях,
серце з цукру й бразилії.
Ох, високая рівнина —
двадцять сонць над нею висить!
Скільки річок прямовисних
фантазія її виснить!
Та сидить, гаптує квіти,
а знадвору світло й вітер
грають нехотя у шахи
на рясних гратчастих вікнах.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)
Безмолвье мирта и мела.
И мальвы в травах
ковровых.
Она левкой вышивает
на желтой ткани покрова.
Кружится свет семиперый
над серою сетью лампы.
Собор, как медведь
цыганский,
ворчит, поднимая лапы.
А шьет она так красиво!
Склонясь над иглой в
экстазе,
всю ткань бы она покрыла
цветами своих фантазий!
Какие банты магнолий
в росинках блесток
стеклянных!
Как лег на складки
покрова
узор луны и шафрана!
Пять апельсинов с кухни
дохнули прохладой винной.
Пять сладостных ран
Христовых
из альмерийской долины.
В ее зрачках
раздвоившись,
куда-то всадник проехал.
Тугую грудь колыхнуло
последним отзвуком эха.
И от далеких нагорий
с дымною мглой по ущельям
сжалось цыганское сердце,
полное, медом и хмелем.
О, как равнина крутая
сотнею солнц заплескала!
О, как, сознанье туманя,
вздыбились реки и
скалы!..
Но снова цветы на ткани,
и свет предвечерья
кроткий
в шахматы с ветром играет
возле оконной решетки.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (пер. Анатолия Гелескула)
Послухати в оригіналі:
прочитання:
співане виконання:
Немає коментарів:
Дописати коментар