Дві дівчини
Присвячується
Максімо Кіхано
Лола
Пере під помаранчем
бавовнянії льолі.
Зелені в неї очі
і голос фіялковий.
Ах, кохання
під квітучим помаранчем!
Аж світиться від сонця
водиця у канаві,
в оливовому гаї
горобчики співають.
Ах, кохання
під квітучим помаранчем!
Як пелюшки розклала
сушитися на сонці —
де взялися-примчали
малі тореадори.
Ах, кохання
під квітучим помаранчем!
Ампаро
Яка ти самотня, Ампаро,
удома, у біле убрана!
(Межи туберозою і ясмином
екватор).
Серед джуркотливих співів
прекрасних фонтанів у патіо
дослухаючись до таких тихих
ясно-жовтих трелей канарок.
Серед тріпотіння вечірнього
птахів на гілках кипарисів
повільно виводячи літери
голкою по канві.
Яка ти самотня, Ампаро,
удома, у біле убрана!
І як промовити важко, Ампаро:
«Тебе я кохаю!»
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
Примітка
Ці дві поезії — не просто лірична замальовка. У них знайшла своє вираження тема нещасливої долі іспанських жінок — тих, що позбавлені щастя материнства, або через станові чи суспільні причини не можуть одружитись за сердечною схильністю, або узагалі лишаються на все життя самотніми, — тема, яка глибоко хвилювала поета і стала одною з провідних у його драматургії. Розповідь про прототип — у певному сенсі — Ампаро див. у кінці публікації.
