Дамасо Алонсо. Браття

Зі збірки «Три сонети про кастильську мову»

Браття

Браття мої, брати в далекім краї!

Святою її мовою говорячи,

ви завжди залишатиметесь поруч

з Вітчизною моєю, із Еспанією.

Мовлю «матусю рідна» чи «кохана»,

й поезії кастильські звуки, — води

пересягнувши, — що за насолода! —

овіють вас своїм солодким пахом.

«Друже» гукну, і у Новому Світі

«друже» гукне луна над океаном

і з його хвилею на береги накотиться.

Промовлю «Боже!» з вірою і пристрастю,

і все навколо відповість еспанською,

і гуком «Боже!» цілий світ наповниться.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Дамасо Алонсо. Наш спадок

Зі збірки «Три сонети про кастильську мову»

Наш спадок

Хуан де ля Крус Господа жадає,

шал естетичний володіє Гонгорою,

життям струмить, його співає Льопе:

три надпориви нам в крові палають.

Кеведо думку клекітну стискає;

в систему Кальдерон її приводить;

Леон зранений в небеса підноситься;

Хуана Руїса людськість переповняє.

Тереса — сам народ, що слово — золото;

Гарсіласо — потік меланхолійний;

Сервантес же — природи різнобарвність.

О браття, яким скарбом надкоштовним

— поезіє! кохання! — володіємо:

мовою нашою — красою досконалою!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. У тексті поезії згадуються видатні еспанські поети минулих епох:

Святий Хуан де ля Крус

Луїс де Гонгора-і-Арготе

Льопе де Вега

ПедроКальдерон де ля Барка

Фрай Луїс де Леон

Хуан Руїс

Тереза Авільська

Гарсіласо де ля Вега

Мігель де Сервантес Сааведра

Дамасо Алонсо. Краплиною дрібною був мій біль

Із циклу «Усілякі неважливі вірші»,

збірка «Чисті поезії. Маленькі поезії міста»

Краплиною дрібною був мій біль

Краплиною дрібною був мій біль.

У незглибиме у море її вкинув.

І мовила до мене: «Серед хвиль

правуй, куди веде твоє хотіння!»

Моє невірство зникло, я увірував

у власний спів. Й зазнав кораблегину.

Між незглибимістю і височінню —

в безмірнім морі болю безупинного.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Дамасо Алонсо. Уже кілька день...

Із циклу «Усілякі неважливі вірші»,

збірка «Чисті поезії. Маленькі поезії міста»

Уже кілька день...

Уже кілька день

я не підкручую кілочки

свого серця.

Регістри

мого голосу

захрипли.

І нині ось,

німий і самотній,

обличчям до сонця,

виробляю печальні викрутаси

і виконую нескінчений каданс

на своєму старому

астматичному акордеоні.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Дамасо Алонсо. Осінні вірші

Із циклу «Маленькі поезії міста»,

збірка «Чисті поезії. Маленькі поезії міста»

Осінні вірші

Вечір

            — жінка,

                             закохана в Осінь, —

своїх кіс погасаючим золотом

заплутався у тополиних

верхів‘ях.

Поглянь лише,

як перетворюється

на прозорі тіні шовкові

                                          — ай, душа моя! —

все навколо.

Поглянь,

як притихлий вечір

у зіницях твоїх завмирає

— Осені двох наречених,

                            розважливої

                                          і печальної —.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. Слово вечір в еспанській мові жіночого роду, а осінь — чоловічого. Звісно, через це ця поезія є неперекладною, а проте вона здалася мені такою красивою, що гадаю, деяке абстрагування від статей, потрібне для  її прочитання у перекладі, лише додає їй чарівности.

Сесар Вальєхо. Під тополями

Зі збірки «Чорні герольди» (1918)

Під тополями

Присвячується Хосе Еулохіо Гаррідо

Немов суворі полонені барди,

поснули закривавлені тополі.

Отари віфлеємські хилять голови

до співу трав, мирущий день прощаючи.

Старий вівчар несамохіть здригається

у виду страдництва останніх променів,

в очах його пасхальних бродять зорі

невинні і збиваються в отари.

В погребнім гаморі рілля осиротіла

збігає до уклінної долини;

вільгою осені беруться дзвоники.

Залізні кросна ночі синь заткала,

спасаючись, і пес до неї зносить

виття пастуше із зіницями у савані.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. Якщо вам здалося, що у перекладі забагато звуків «р», погляньте на оригінал :) Окрім цього, у ньому багато й інших вельми виразних внутрішніх асонансів, що є характерною рисою еспаномовної поезії.

З’ява поезії

Просто у гаморі дня,

серед бійок і сум’яття —

маленька прозора ясність,

жива пульсуюча радість...

в ній усе набуває виразности,

немов виступає з туману:

звуки, контури, барви...

і кожна річ промовляє,

свою сутність виповідаючи;

а тоді у кінчиках пальців

щось з’являється і виявляє себе

слів легкими рядками.

Люіс Карльос Льопес. Одного осіннього вечора

Зі збірки «Про все потроху» (1910)

Одного осіннього вечора

У вікно своєї квартири

бачу садок, куди біжать діти

від дверей муніципальної школи.

Зграйкою папуг вони порхають

поміж дерев і розсіюються

серед їхніх дрантивих віял...

Ніщо не порушує тиші.

Лиш повторює тему фонтану

навколишня порожнеча,

поки сонце,

мов велетенський жовток у яєшні,

печально споглядає

дзвіничний хрест...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. У провінції

Зі збірки «Про все потроху» (1910)

У провінції

Картахена-де-Індіас, найшляхетніше

 і найбільш героїчне місто, крокує

 дорогою прогресу.

«Ель Порвенір» («Майбутнє»)

Вуличками

кривулястими

віддаляються

парубки і дівчата.

Вони виходять

із дряглого храму.

І назавтра містечко

лишатиметься

тим самим:

дрімлива котяча сієста

на тротуарах.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. На надбережжі

Зі збірки «Складні почуття» (1909)

На надбережжі

І я кажу: «Які речі, які речі!»

Мануель Сервера

Руде сонце палає, неначе у крематорії.

Серед глибокої тихомирної задуми вечора пропливає

із виглядом олімпійського супокою

пелікан.

Він перебирає лапами,

сповнений неперевершеної зневаги.

І, пародіюючи зарозумілість двоногого ссавця,

хапає бідну рибину та поглинає її.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)