Із циклу «Маленькі поезії міста»,
збірка «Чисті поезії. Маленькі поезії міста»
Осінні вірші
Вечір
— жінка,
закохана в Осінь, —
своїх кіс погасаючим золотом
заплутався у тополиних
верхів‘ях.
Поглянь лише,
як перетворюється
на прозорі тіні шовкові
— ай, душа моя! —
все навколо.
Поглянь,
як притихлий вечір
у зіницях твоїх завмирає
— Осені двох наречених,
розважливої
і
печальної —.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Примітка. Слово вечір в еспанській мові жіночого роду, а осінь — чоловічого. Звісно, через це ця поезія є неперекладною, а проте вона здалася мені такою красивою, що гадаю, деяке абстрагування від статей, потрібне для її прочитання у перекладі, лише додає їй чарівности.
Примітка. Слово вечір в еспанській мові жіночого роду, а осінь — чоловічого. Звісно, через це ця поезія є неперекладною, а проте вона здалася мені такою красивою, що гадаю, деяке абстрагування від статей, потрібне для її прочитання у перекладі, лише додає їй чарівности.
De «Poemillas de
la ciudad»
en libro «Poemas
puros. Poemillas de la ciudad»
Versos de otoño
La
tarde
—una
mujer amada en el Otoño—
ha
enredado sus últimos cabellos
de oro
en los
álamos largos.
Mira
cómo
se
cambia en sombra y seda
—ay, alma mía—
todo.
Mira
cómo
se hace
quieta la tarde en tus pupilas
—dos
novias del Otoño
discreto
y
melancólico—.
Немає коментарів:
Дописати коментар