Дамасо Алонсо. Осінні вірші

Із циклу «Маленькі поезії міста»,

збірка «Чисті поезії. Маленькі поезії міста»

Осінні вірші

Сутінь

            — жінка,

                             закохана в Осінь, —

своїх кіс погасаючим золотом

заплуталась у тополиних

верхів‘ях.

Поглянь лише,

як перетворюється

на прозорі тіні шовкові

                                          — ай, душа моя! —

все навколо.

Поглянь,

як притихла сутінь

у зіницях твоїх завмирає

— Осені двох наречених,

                            розважливої

                                          і печальної —.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Перекладацький коментар

В оригіналі не сутінь, а просто вечір. Слово вечір в еспанській мові жіночого роду, а осінь — чоловічого. Звісно, через це ця поезія є неперекладною, а проте вона здалася мені такою красивою, що гадаю, деяке абстрагування від статей, потрібне для  її прочитання у перекладі, лише додає їй чарівности.

De «Poemillas de la ciudad»

en libro «Poemas puros. Poemillas de la ciudad»

Versos de otoño

La tarde

—una mujer amada en el Otoño—

ha enredado sus últimos cabellos

de oro

en los álamos largos.

Mira cómo

se cambia en sombra y seda

                                            —ay, alma mía—

todo.

Mira cómo

se hace quieta la tarde en tus pupilas

—dos novias del Otoño

discreto y

melancólico—.