Федеріко Гарсія Льорка. Пресьоса і вітер

Із циклу «Циганський романсеро»

Пресьоса і вітер

Перґаменовим місяцем

Пресьоса, йдучи, видзвонює;
її шлях з кришталю і лавру
лежить між землею й водою.

Бубніння її дзвінкого

біжить німота беззора

й зривається вниз, де гучливе море

оспівує ніч свою, рибою сповнену.

На гірських верховинах

поснули карабінери —

сторожа веж ясно-білих,

де англичани мешкають.

А сподом цигани моря

гойдають задля розваги

пагілля зелених сосон

й колонії черепашок.

*

Перґаменовим місяцем

Пресьоса, йдучи, видзвонює.

В виду її вітер піднявся,

що сну не знає ніколи.

Нагий Святий Христофорище,

він дивись на неї і грає —

весь у небесному пломені —

на несвітньо солодкій фуярі.

«Дай-но, дівчино, підняти

для зору твої подоли.

Розкрий в моїх древніх пальцях

лазурову розу лона».

Пресьоса впускає бубон

і геть неоглядки мчиться.

За нею з мечем розпеченим

навздогін косматий вітрище.

Море шумить суворіш.

Бліднуть оливи в долині.

Снігу гонг однотонний

вторує сопілкам тіней.

Пресьосо, біжи, Пресьосо,

бо схопить зелений вітер!

Пресьосо, біжи, Пресьосо!

Він майже тебе спостигує!

Сатир небосхилу низького,

що зорь язиками виблискує.

*

Пресьоса, сповнена жаху,

вбігає у вищий від сосон

будинок з великою баштою,

де домує англійський консул.

На шум і крики примчали

троє карабінерів:

плечі вкриті плащами,

насунуті низько кашкети.

Англієць дає циганці

і молока, і джину —

Пресьоса з жодної склянки

не випива ні краплини.

І поки вона їм крізь сльози
пригоду свою сповідає,
роз’ярений вітер від злості
вгорі черепиці кусає.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки

Льорка називав свої поезії «Романс про місяць, місяць» і «Пресьоса і вітер» придуманими ним самим циганськими міфами. «Місце дії другого романсу — узбережжя, голублене ніжним, немов пушок персика, грецьким вітром; танок і трагедію тут утримує в рівновазі кмітлива гра іронії», — писав він.

Федеріко Гарсія Льорка. Начерки

Із циклу «Ніч»

Ніч

(Сюїта для трепетного голосу і фортепіяно)

Начерки

Той путівець

відлюдний…

Той путівець.

Той цвіркунець

безпритульний…

Той цвіркунець.

Калатайло-дзвінець

сам себе колисає…

Калатайло-дзвінець.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Прелюд

Із циклу «Ніч»

Прелюд

Очі
волові
склеплюються
поволі…
(У стійлі жара.)
Це прелюдія
ночі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Бійка

Із циклу «Циганський романсеро»

Бійка

Рафаелеві Мендесу

Посереди́ні ущелини —
альбасетські навахи,
кров’ю позачервонені
мов рибини в пітьмі спалахують.

Відблиском гральної карти
проміння в зеленій гіркоті
викреслює коней з’ярених,
вихоплює вершників профілі.

З оливових віт розлилося
двох стариць голосіння.
Бугай запеклої свари
горі дереться бескидом.
Янголи чорні принесли
хустин і талого снігу.
Навахами альбасетськими
їх крила великі виблискують.

Хуан Антоніо Монтілья
мертвий лежить на спаді;
в ірисах його тіло,
скроні у квіті гранатовім.
Над катафалком смерті
хрест вогняний здіймається.

Суддя в супроводі жандармів
надходить оливовим гаєм.
Стікаючи, кров безгучно
зміїну пісню співає.
— Сеньйори жандарми, то сталося
отак, як бува звичайно.
Четверо мертвих — римляни,
п’ятеро — карфагеняни.

Післяпо́лудень, очамрілий
від гарячих смоків і гомону,
зомліваючи, пада безсило
на зранені стегна верхових.
Розлетілися янголи чорні,
в вітрі західнім загайсали.
Янголи з косами довгими
й оливковими серцями.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка
«Четверо мертвих — римляни, п’ятеро — карфагеняни». Переплетення сучасних та історичних подій, реального та мітичного, яке створює відчуття історичної і культурної нерозривності, є типовим для поезії Льорки. Досить згадати його «Романс про іспанську жандармерію», у якому, тікаючи від нападу жандармів на місто Хере́с де ла Фронте́ра, його мешканці збираються у Віфлеємської брами, а персонажі святкової ходи Діва Марія і Святий Йосип оживають і беруть участь в описуваних поетом подіях. Так і ці рядки є відсилкою до подій Пунічних воїн (між Римом і Карфагеном), які відбувалися на Іберійському півострові понад 2 тисячоліття тому.
Рафаель Мендес — університетський друг Льорки, згодом визначний іспанський вчений-фармаколог.