Пісня козака
Де ступить мій кінь,
трава не ростиме.
Слова Аттіли
ХОР
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
По конях, гей! Гура, сини туманів!
Хай коні мчать, безстрашні і легкі,
в плодючий край, де шляхта і міщани —
заможні, жінкуваті і слабкі!
Палаци і хати, сади і ниви —
там все прекрасне: ночі повні зір,
жіноцтво їхнє — чисті серафими,
а сонце осяє небес шафір.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
На нас чекають втіхи й пишні шати,
порозкошуємо в шовках і серебрі;
ніжніші від жінок їхні солдати,
а королі — нікчемні крамарі.
Он вони врозтіч кинулись, волаючи,
рятують злото, хоч за мить помруть.
Гура! Вперед! Пускайте коней чвалом,
тіла їхні й скарби втопчіть у ґрунт.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
Воління наші стануть їм законом,
фортеці й замки житлом стануть нам,
клейноди королівські і корони
цяцьками будуть нашим дітлахам.
Гура! Мчимо! Наситимо бажання
коханням найвродливіших жінок,
страшні обличчя наші чаруванням
пройме звитяги осяйний вінок.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
Розірвемо, неначе тигри здобич,
Европу, нами кинутую ниць,
і кров, якою ми вбрання просочимо,
палатиме, мов пурпур багряниць.
Покої королівські нашім коням
за стайні правитимуть, і в ярмо
раби лякливі самі встромлять голови
й тремтітимуть, як брови зведемо.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
Вперед, летіть, мої пустельні вої,
мов чорна хмара, мов шалений шквал,
повіддя киньте, дайте коням волю,
най диким табуном несуться вчвал.
Густим туманом, виром, ураганом
низриньте, від якого не втекти,
лавиною, що сходить, безнастанна,
і все змітає на своїм путі.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
Колись в похід так само вирушали
батьки в далекі сонячні краї,
й імперські замки в золоті й кришталю
покірно їхню владу прийняли.
На конях верхи Тибр подолали
й під ноги підтоптали місто міст;
живуть в піснях чини їх небувалі,
звитяга, дужість і воєнний хист.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
Ви чуєте? Списи тремтять жаданням
вбивати — їх не втримати в руках!
Ви бачите? Малюється в тумані
нам перемоги безсумнівний знак!
Щитом для цих народів змізерілих
був мур, який зруйновано тепер;
Польщу знеславлено, герби її низринено,
і кров і дим її повнять ущерть.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
Хто поміняв би радість на страждання?
Хто б переможних закував синів?
Хто б обірвав триюмф їм у заранні?
Хто би втопив у власній їх крові?
Відважним — слава! Нас побачить кволий
Европи люд. Гура, гайда на них!
Рабам майбутнім потавруєм чола
підковами яристих румаків.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
Щораз, як шабля чиюсь плоть розкрає,
щораз, прорвавши супротивний стрій,
відчуєте, як під сідлом скипає
козацька пайка — м’яса шмат сирий.
А після бою у розкішних храмах
влаштуємо столи із вівтарів,
вином коштовним потамуєм спрагу
і білих покуштуємо хлібів.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
Нас переможних матері побачать,
з Европою побіля наших ніг,
й наблизяться, щасливі і тремтячі,
вітати королів — синів своїх.
І знатимуть сини наші діяння,
спадкуючи корони й бунчуки,
і вже самі колись на звоювання
нових земель спрямують румаків.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
Колись, прочитавши цей відомий твір, я була надзвичайно здивована. Хосе де Еспронседа змальовує козаків як дикий войовничий народ, нащадків гунів, що під проводом Аттіли колись звоювали Рим. (Цікаво, що і нині існує теорія, згідно з якою столицею Аттіли був Київ.) І цей свій яскравий і потужний твір він склав як заклик до козацького племені ще раз завоювати Европу.
