Мануель Мачадо. Копла

Копла

 
Поки їх не співають люди,
вони коплами ще не є,
а коли їх заспівають —
згублять імення твоє.
 
Скажуть, мій друже Гільєне:
«Ця пісня не має творця».
Та чи буває слава
кращою, ніж оця?

Радо даруючи копли
народові, ти їх пиши,
зрікаючись себе назавжди
задля людської душі,

перетопивши серце
у співу народного плин...
Втрата імення — дрібниця,
як вічність дається взамін! 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

 
        Примітки
        Першу редакцію цієї поезії було опубліковано 1918 року як прелюд до збірки Сантьяго Гільєна (Santiago Guillen) «PINCELADAS: Coplas y pensamientos rimados» («Мазки: копли та римовані роздуми»).
        Копла — мала форма еспанського пісенного фольклору, чотиривірш, найчастіше восьмискладовий з асонансною римовкою непарних рядків.
        В оригіналі ця поезія Мануеля Мачадо також має асонансну риму, а друга строфа у ній ще й відрізняється від решти тим, що рима у ній жіноча. Однак мені (як, вочевидь, і решті перекладачів) не вдалося зберегти ці особливості форми: поезія виходила якоюсь неоковирною і я «підшлифувала» форму, щоб не відволікати увагу читача від змісту.

Мігель де Унамуно. Мадрігаль-де-лас-Альтас-Торрес

 

Зі збірки «Поезії та пісні Андаю», 1928

Мадрігаль-де-лас-Альтас-Торрес
 
У степах позабуті руїни,
де колись панувало море, —
твої башти роз’їдено пилом,
Мадріга́ль-де-лас- А́льтас-То́ррес.
Ізабели колиско, могило
дона Хуана, прорість
доленосна в золотій Салама́нці
й А́віли замку скорботному.
Мріє Медіна-дель-Ка́мпо,
— лелеки, й навколо — воро́ни, —
де карались Чезаре Борджіа
і Сан Хуан де ла Крус босоногий.
Чорні північні хмари
тьмарять небо орла двоголового;
Мальдона́до, Бра́во, Паді́лья;
Лютер здалека відговорює.
Дон Себа́стіан Потаємний,
і Кіхот — загадковий королю
португальський, не знати, відкуди
ти з’явився, верткий, мов погодник!..
Фрай Люі́с де Лео́н — самі очі,

й рук останній жест молитовний;
зруйновано тюрму плоті,
і розум поринув у спокій.
Кастилья! Кастилья! Кастилья! —
край чоловіків суворих;
твої замки з’їдає порох,
Мадрігаль-де-лас-Альтас-Торрес;
Руїни в сухому ложбищі
величезного колись болота.

Андай, 17-IX-1929
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 
Примітка. Андай — муніципалітет у Франції, де Унамуно перебував в екзилі під час Прімо де Рівери.