Зі збірки «Кохання, жінки та життя» (1996)
Винен той
Мабуть то була гекатомба надій
передбачуваний обвал
і єдиним що мало сенс був мій смуток
усі мої передчуття вийшли назовні
щоб побачити як я страждаю
і вже певне побачили
я мостив і перемощував
наші з тобою дороги сюди
я закладавсь
що винайду істину
але ти навчилася так
так ніжно
і водночас безщадно
вибивати ґрунт з-під мого кохання
єдиним прогнозом ти прибрала його
з околиць свого можливого життя
загорнула у ностальгії
і віднесла геть минаючи квартал за кварталом
так тихо
що навіть нічне повітря не застерегло його
а тоді просто залишила його там
сам на сам із його долею
тільки й діла
мабуть ти маєш рацію
провина лежить на тому хто не кохає
і приводи ані час
тут ні до чого
давним-давно
я не бачив себе
у люстрі таким як цієї ночі
я був безщадний як ти
але не був ніжний
тепер я самотній
відверто
самотній
завжди потрібно трохи часу
щоб почати почуватися безщасним
і перш ніж повернутися
до своїх безпросвітних зимових казарм
із очима
про всяк випадок сухими
я дивлюся як ти ідеш у туман
і починаю тебе згадувати.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
