Протиповітряна душа

(роздуми і діалоги війни)

Ця добірка, яка постійно поповнюється, є віршованим щоденником звичайної людини у війні, маленьким свідчення того, що життя триває завжди. Багато з них — діалоги з моїми друзями-поетами.

Той один

Течуть фейсбуком дописи й спогади:

вірші... вірші... вірші...

та скільки ж їх тут, Господи,

зупинися вже, не пиши,

їх і так по одному на кожен день

для кожного із вісьмох твоїх мільярдів,

ти намугикав нам стільки пісень —

от би нам стільки снарядів!

Але ні, ти мугикай і далі, бо ще не написано вірш,

точніше, іще не почуто,

який установить суцільну тишу,

в якій буде чуть, як шкребеться миша

і як вона раптом оруду свою полишить,

відчувши наближення чуда.

14 квітня 2024

Федеріко Гарсія Льорка. Ґазела про мертвого хлопчика

Із циклу «Тамаритянський диван»:

— «Ґазели»

V
Ґазела про мертвого хлопчика
 
У Гранаді щовечора,
щовечора помирає дитина.
Щовечора вода спиняється
і говорить із друзями й рідними.
 
У мертвих — мошисті крила.
Прозорий і хмарний, два ві́три
фазанами злітають на вежі,
а день — ранений хлопчина.
 
В небі щезнув слід жайвориний,
як я вгледів тебе в гротах винних.
І розтали хмарки у долині,
коли ти захлинувся у річці.
 
Велет вóдяний впав на гори.
Круг долини — собаки та лілії.
У бузку моїх рук твоє мертве тіло
було архангелом стилости.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)