Мануель Мачадо. Копла

Копла
 
Поки їх не співають люди,
вони коплами ще не є,
а коли їх заспівають —
згублять імення твоє.
 
Скажуть, мій друже Гільєне:
«Ця пісня не має творця».
Та чи буває слава
кращою, ніж оця?

Радо даруючи копли
народові, ти їх пиши,
зрікаючись себе назавжди
задля людської душі,

перетопивши серце
у співу народного плин...
Втрата імення — дрібниця,
як вічність дається взамін! 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 
        Примітки
        Першу редакцію цієї поезії було опубліковано 1918 року як прелюд до збірки Сантьяго Гільєна (Santiago Guillen) «PINCELADAS: Coplas y pensamientos rimados» («Мазки: копли та римовані роздуми»).
        Копла — мала форма еспанського пісенного фольклору, чотиривірш, найчастіше восьмискладовий з асонансною римовкою непарних рядків.
        В оригіналі ця поезія Мануеля Мачадо також має асонансну риму, а друга строфа у ній ще й відрізняється від решти тим, що рима у ній жіноча. Однак мені (як, вочевидь, і решті перекладачів) не вдалося зберегти ці особливості форми: поезія виходила якоюсь неоковирною і я «підшлифувала» форму, щоб не відволікати увагу читача від змісту.

 
La copla
 
Hasta que el pueblo las canta,
las coplas, coplas no son,
y cuando las canta el pueblo,
ya nadie sabe el autor.
 
Tal es la gloria, Guillén,
de los que escriben cantares:
oír decir a la gente
que no los ha escrito nadie.
 
Procura tú que tus coplas
vayan al pueblo a parar,
aunque dejen de ser tuyas
para ser de los demás.
 
Que, al fundir el corazón
en el alma popular,
lo que se pierde de nombre
se gana de eternidad.
 

Пісня
 
Коли позабудуть люди,
що автор у пісні є,
й, співаючи, кожен буде
співати про щось своє,
пісня мого кохання,
голос мого страждання,
тоді тільки станеш ти
піснею до кінця:
ти жайвором до мети
полинеш і з губ співця
в далекі злетиш світи,
забувши свого творця.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Сергія Борщевського з видання
                                                 «Збірка поетів Іспанії та Латинської Америки», 2006)

Я не знаю, зробив Сергій Борщевський вільний переклад цієї поезії Мануеля Мачадо чи перекладав якусь іншу, таку подібну за темою (останнє здається мені імовірнішим), та у будь-якому разі, гадаю, доречно розмістити тут цей переклад.


Песни
 
Пока не поет их народ,
Песни еще не песни,
А когда их поет народ,
Сочинитель уже неизвестен.
 
Такая судьба, без сомненья,
Всем песенникам суждена,
Остаются их сочиненья,
Забываются имена.
 
Ты сделай так, чтобы в людях
Хранилась песня твоя.
Пускай не твоя она будет,
А каждого и ничья.
 
Пусть растворится твой голос
В тысячах голосов.
Ты имя отдашь во имя
Бессмертия твоих слов.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Валерия Столбова)
 


Мітки: , , ,

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописати коментарі (Atom)