(У цьому
дописі — мої переклади іще 16 поезій з розділу 3 «Моряк на суходолі» однойменної поетичної збірки Рафаеля Альберті. У збірці поезії не мають нумерації, тут вона наведена лише для зіставлення з оригінальним текстом. Хоча цей поетичний цикл складений з окремих поезій, він має цілісну композиційну структуру, тож краще читати його послідовно. Див. також частини 1, 2, 4.)
31
У затінку від човна,
сплячий на березі моря.
Босоніж, з оголеним торсом,
раменами на піску.
І цей сон на піску,
в тіні якогось човна,
на березі моря, без весел.
32
До весел, веслярі!
Жіл Вісенте
Ніч.
Місяць — зелений равлик.
Повсюди, на кожній терасі,
білі нагі дівчата.
Веслярі, беріться до
весел!
Із землі виринає глобус,
похований в морі й воскреслий.
Світання.
Дівчата білі,
поспіть, поки глобус не впаде
в міцні обійми припливу.
Веслярі, беріться до
весел!
Поки він не заснув
у глибокій морській ущелині.
33
Для моря я народився,
натомість отут стовбичу,
застряглий у цьому дереві.
Дайте мені колодій.
Нарешті у мандри вирушу!
— У море, в гори, на Місяць?
— Чи знаю?! Та й кому звісно?!
Дайте мені колодій.
34
Триденство світанку
Моїй матері
1. ДЕНЬ КОРОНАЦІЇ
Понад морем, що
руку-лиман простягає
краю мого ріці, до
тебе, кого називають
капітаном морів,
голос ранку лунає
і лазурна сирена мого
корабля.
Зелені сигнальні
вогні вітають світання,
пропливаючи повз тихі
піски прибережні.
Погук з дна моря
здіймається на твою честь
урочистий великого
дзвону — тин-тан!
Вторує йому малий
дзвін підводного храму,
він також вітає тебе
і видзвонює месу
для тебе до пресвятої
Кармельскої Діви,
о, так, генерале,
сонце красне мореплавства!
Купол моря, неначе
тіара, й небесне
марево понад ним
подібне на німб.
2. ДЕНЬ ЛЮБОВІ І ПРОЦВІТАННЯ
Морська вовчиця й веслярка,
моя заступниця, Діва з гори Кармель,
на пресвітлім чолі світової зорі ти начертана,
твоя мантія — море мого лиману.
Моя стернова, напутенниця потаємної
сирени-співачки моєї,
на носі мого корабля ти начертана,
сонце сяйне полуденне.
О, Діво Кармельська морська!
Ти врятуєш мене,
як ніс мого корабля розсіче хвилеріз,
вовчице з лазурної піни на вівтарях,
з водою гіркою й солодощами морів,
начертана ти на моїй дикунській душі.
3. ДЕНЬ СКОРБОТИ
О, Діво-веслярко, поглянь, вже займається
зоря світова над плачами морів!
На мої хвилерізи, затоплені майже,
накидається гонча припливу.
Човен мій без стерна, його крутить і кидає
долі сіра кипень.
Най полишить стопа твоя, босоного, свої
вівтарі,
і чорне море умить стане зеленим.
Квадратна принада — твій скапулярій — о, Діво
Кармельська,
оберни мене на дельфіна, Сеньйоро, ти, яка
можеш:
ось, я торкаюсь його руками...
На плечах тебе понесу до найпотаємніших,
найглибших риб’ячих гротів,
куди ятері не сягають.
35
Для кого, галеро моя,
для кого звучить ця пісня?
Вазо моря виборна,
у кракелюрі й патині
по солонім аквамарині,
хто може тебе розбити!
36
Щоб жив Гарсіласо
знову,
я б носив його
зброю —
ото вже був лицар
добрий!
Замість моряцького строю
я поруч із ним у військовому,
вилискує криця гартована;
так, він був лицар
добрий.
Честь велика служить
тобі, воїне,
і бігти на перший
твій поклик!
Вітаю під козирок!
Ти дійсно був лицар
добрий!
37
Дівчинка, що йде до моря
Біліє твоя спідниця,
як ідеш до моря, дівчатко!
Не забруднися, мила,
у чорнило кальмарове!
Твої рученята білі
не знають сплесків зітхань!
Не забруднися, мила,
у чорнило кальмарове!
А сердечко таке вже біле,
як і погляд безхмарний!
Не забруднися, мила,
у чорнило кальмарове!
38
Скажи мені так,
подруго,
морячко,
скажи, що це так.
Що маю побачити море,
й у морі тебе любити.
Подруго,
скажи, що це так.
Що маю побачити
вітер,
й у вітрі тебе
любити.
Морячко,
скажи, що це так.
Скажи мені так,
подруго,
скажи,
скажи, що це так.
39
...
чудовна тріпочеться лента.
Х. Р. Х.
— Мамо, мене моряком
вдягни,
моряком на землі:
я хотів би мати
широкі штани,
блузу кольору
ультрамарин
і чудовні стрічки.
— Куди прямуєш,
моряче,
вулицями землі?
— Я йду вулицями
морів!
40
Твої вулиці
розмічають
прапори, а не стіни.
Сіль.
До тебе, море,
причалити
хоче приморське
місто.
Сіль.
Прапорцем просигналь
йому:
«Ні».
41
Ти лікерів не
пробував!
Ти не п’єш взагалі!
Матроси п’яндиголови
на роботах портових —
ось він, він би не
пив!
Він би не пив,
рибарі!
Він завжди глядить на
все око,
він ловить губами
вологу
не лікерів — а
моря!
Ні, він би не пив!
42
Юнга
У корабельних трюмах,
мертвий, самотній.
Хто він? Як його
звали,
матроси?
Твоя могила
чекає —
морів розвержений
грот!
Північний захід.
Ніч байдужа й
холодна.
43
Друже, ади, ади!
Синій бик на воді!
Його вже заледве
видно!
— Щооо?!
— Онде на морі бик!
Ади!
44
Корабель, що я б його
мав,
ти зроби мені,
швальо.
Снасті шовку
найкращого,
полотна голландського парус.
— А струмінь, малий
моряче?
— Кіс твоїх пасмо
хвилясте.
45
Подруго, згадай мене в морі,
як ітимеш
і не вертатимеш.
Коли буря вітрило твоє
простромить кинджалом.
простромить кинджалом.
Коли капітан у тривозі
непорушно стоятиме.
Коли телеграф бездротовий
розуміти себе перестане.
Коли у морській безодні
фок-щогла зникатиме.
А сама ти на дні морському
ось-ось сиреною станеш.
46
Марево
I
На світанку
аспідістра зелена
ясніє.
От би мені утекти
і гайнути до моря по
дрік!..
Дрік для моєї вази,
що в ній немає води;
дрік для мого вівтаря
ультрамаринового —
мого моряцького
вбрання...
До пляжу,
по солоні бережні квіти!
II
Пішов до зорі,
повертавсь на світанні.
Вертаюсь:
море вливається
у мій дім.
Гіркота,
а дроку немає.
III
Строю, мій моряцькій строю,
не судилося носити —
мені в море не ходити!
І ти, місто, ти ніколи
моряка не привітаєш,
і примірити не можна,
висіть в шафі — що за доля!
Мати його замикає,
аби я не втік у море.
........................ (переклад мій)
Примітки
До 36. Гарсіласо — Гарсіласо де ла Вега (1501 чи 1503 — 1536), поет іспанського відродження, реформатор іспанської поезії, дворянин, воїн і дипломат.
До 43. «Синій бик на воді!» — Цей образ суголосний іншому образу з народної поеїії: «Повноводий потік, що звільна плине рівниною, у нас називають „водяним биком“, вказуючи на його ширину й нездоланну силу; сам я чув якось від гранадського селянина, що «верболози найкраще ростуть на язиці ріки». Водяний бик і язик ріки — це образи, створені народом». Ф. Г. Льорка. Поетичний образ у дона Луїса де Гонгори, пер. М. Москаленка. Див. також поезію 29 збірки «Моряк на суходолі».
не судилося носити —
мені в море не ходити!
І ти, місто, ти ніколи
моряка не привітаєш,
і примірити не можна,
висіть в шафі — що за доля!
Мати його замикає,
аби я не втік у море.
........................ (переклад мій)
Примітки
До 36. Гарсіласо — Гарсіласо де ла Вега (1501 чи 1503 — 1536), поет іспанського відродження, реформатор іспанської поезії, дворянин, воїн і дипломат.
До 43. «Синій бик на воді!» — Цей образ суголосний іншому образу з народної поеїії: «Повноводий потік, що звільна плине рівниною, у нас називають „водяним биком“, вказуючи на його ширину й нездоланну силу; сам я чув якось від гранадського селянина, що «верболози найкраще ростуть на язиці ріки». Водяний бик і язик ріки — це образи, створені народом». Ф. Г. Льорка. Поетичний образ у дона Луїса де Гонгори, пер. М. Москаленка. Див. також поезію 29 збірки «Моряк на суходолі».
До 39.
...синя блуза й на грудях
чудовна тріпочеться лента.
Х. Р. Х.
Цей епіграф — рядки з чудової поезії Хуана Рамона Хіменеса «Гранати у синьому небі!..», яка присутня у цьому блозі.
Mavinero en tierra — ч. 3
31
A la sombra de una
barca,
fuera de la mar,
dormido.
Descalzo y el torso
al aire.
Los hombros, contra
la arena.
Y contra la arena el
sueño,
a la sombra de una
barca,
fuera de la mar, sin
remos.
32
Sueño
¡A los remos, remadores!
Gil Vicente
Noche.
Verde caracol, la
luna.
Sobre todas las
terrazas,
blancas doncellas
desnudas.
¡Remadores, a remar!
De la tierra emerge
el globo
que ha de morir en el
mar.
Alba.
Dormíos, blancas
doncellas,
hasta que el globo no
caiga
en brazos de la
marea.
¡Remadores, a remar!
Hasta que el globo no
duerma
en las gargantas del
mar.
33
Nací para ser marino
y no para estar
clavado
en el tronco de este
árbol.
Dadme un cuchillo.
¡Por fin, me voy de
viaje!
—¿Al mar, a la luna,
al monte?
—¡Qué sé yo! ¡Nadie
lo sabe!
Dadme un cuchillo.
34
Triduo del alba
A mi madre
1. DÍA DE CORONACIÓN
Sobre el mar que le
da su brazo al río
de mi país, te
nombran capitana
de los mares, la voz
de la mañana
y la sirena azul de
mi navío.
Los faros verdes
pasan su diana
por el quieto arenal
del playerío.
Del fondo de la mar,
el vocerío
sube, en tu honor
—¡tin, tan!—, de una campana.
¡Campanita de iglesia
submarina,
quién te tañera y
bajo ti ayudara
una misa a la Virgen
del Carmelo,
ya generala y sol de
la marina!
La cúpula del mar,
como tiara,
y como nimbo la
ilusión del cielo.
2. DÍA DE AMOR Y
BONANZA
Que eres loba de mar
y remadora,
Virgen del Carmen, y
patrona mía,
escrito está en la
frente de la aurora,
cuyo manto es el mar
de mi bahía.
Que eres mi timonel,
que eres la guía
de mi oculta sirena
cantadora,
escrito está en la
frente de la proa
de mi navío, al sol
del mediodía.
Que tú me salvarás,
¡oh marinera
Virgen del Carmen!,
cuando la escollera
parta la frente en
dos de mi navío,
loba de espuma azul
en los altares,
con agua amarga y
dulce de los mares
escrito está en el
fiero pecho mío.
3. DÍA DE TRIBULACIÓN
¡Oh Virgen remadora,
ya clarea
la alba luz sobre el
llanto de los mares!
Contra mis casi hundidos
tajamares,
arremete el mastín de
la marea.
Mi barca, sin timón,
caracolea
sobre el tumulto gris
de los azares.
Deje tu pie,
descalzo, sus altares,
y la mar negra verde
pronto sea.
Toquen mis manos el
cuadrado anzuelo
—tu escapulario—,
Virgen del Carmelo,
y hazme delfín,
Señora, tú que puedes...
Sobre mis hombros te
llevaré a nado
a las más hondas
grutas del pescado,
donde nunca jamás
llegan las redes.
35
¿Para quién, galera
mía,
para quién este
cantar?
¡Búcaro fino del mar,
poroso de azul
salado,
quién te pudiera
quebrar!
36
аудіо
Si Garcilaso
volviera,
yo sería su escudero;
que buen caballero
era.
Mi traje de marinero
se trocaría en
guerrera
ante el brillar de su
acero;
que buen caballero
era.
¡Qué dulce oírle,
guerrero,
al borde de su
estribera!
En la mano, mi
sombrero;
que buen caballero
era.
37
La niña que se va al mar
¡Qué blanca lleva la
falda
la niña que se va al
mar!
¡Ay niña, no te la
manche
la tinta del calamar!
¡Qué blancas tus
manos, niña,
que te vas sin
suspirar!
¡Ay niña, no te las
manche
la tinta del calamar!
¡Qué blanco tu
corazón
y qué blanco tu
mirar!
¡Ay niña, no te los
manche
la tinta del calamar!
38
Dime que sí,
compañera,
marinera,
dime que sí.
Dime que he de ver la
mar,
que en la mar he de
quererte.
Compañera,
dime que sí.
Dime que he de ver el
viento
que en el viento he
de quererte.
Marinera,
dime que sí.
Dime que sí,
compañera,
dime,
dime que sí.
39
...la blusa azul, y la cinta
milagrera sobre el pecho.
J. R. J.
—Madre, vísteme a la
usanza
de las tierras
marineras:
el pantalón de
campana,
la blusa azul
ultramar
y la cinta milagrera.
—¿Adónde vas,
marinero,
por las calles de la
tierra?
—¡Voy por las calles
del mar!
40
Colgadura, no
muralla,
pone a tu calle la
mar.
Sal.
Una ciudad marinera
quiere a tu casa
arribar.
Sal.
Di que no, con tu
bandera.
41
¡No pruebes tú los
licores!
¡Tú no bebas!
¡Marineros bebedores,
los de las obras del
puerto,
que él no beba!
¡Que él no beba,
pescadores!
¡Siempre sus ojos
abiertos,
siempre sus labios
despiertos
a la mar, no a los
licores!
¡Que él no beba!
42
Grumete
En las bodegas del
buque,
muerto y solo.
¿Quién será? ¿Qué
nombre el suyo,
marineros?
¡A tu tumba, cueva
abierta
de los mares!
Noroeste. Noche fría.
43
¡Jee, compañero, jee,
jee!
¡Un toro azul por el
agua!
¡Ya apenas si se le
ve!
—¿Queeé?
—¡Un toro por el mar,
jee!
44
Del barco que yo
tuviera,
serías la costurera.
Las jarcias, de seda
fina;
de fina holanda, la
vela.
—¿Y el hilo,
marinerito?
—Un cabello de tus
trenzas.
45
Recuérdame en alta
mar,
amiga, cuando te
vayas
y no vuelvas.
Cuando la tormenta,
amiga,
clave un rejón en la
vela.
Cuando alerta el
capitán
ni se mueva.
Cuando la telegrafía
sin hilos ya no se
entienda.
Cuando ya al
palo-trinquete
se lo trague la
marea.
Cuando en el fondo
del mar
seas sirena.
46
Ilusión
I
Por el alba,
una verde aspidistra
clara.
¡Si me escapara de
casa
y fuera al mar por
retama...!
Retama para el
florero
mío, que no tiene
agua;
para el altar
ultramar
de mi traje marinero,
para...
¡A la playa,
por las retamas
saladas!
II
Al alba me fui,
volví con el alba.
Vuelvo,
chorreando mar,
a mi casa.
Amargo,
sin retama.
III — читає автор,
¡Traje mío, traje
mío,
nunca te podré
vestir,
que al mar no me
dejan ir!
Nunca me verás,
ciudad,
con mi traje
marinero.
Guardado está en el
ropero,
ni me lo dejan
probar.
Mi madre me lo ha
encerrado,
para que no vaya al
mar.
Переклади окремих поезій від інших перекладачів
36
Якщо Гарсілясо воскресне,
стану джурою йому безсловесним.
Він кабальєро чудесний!
В блиску його лат небесних
мій одяг моряцький щезне,
стане мундиром почесним.
Він кабальєро чудесний!
Слухати лицаря пісню,
за ним його зброю нести —
немає вищої честі!
Він кабальєро чудесний!
39
Синя блуза і смуга
чудесна на грудях.
Хуан Рамон Хіменес
Одягни мене, як ходять
в місті, мамо, біля моря:
штани чорні — кльош широкий,
блуза синя — морська хвиля.
Через груди — смуга-чудо.
— Ти, моряче, звідки будеш,
по землі куди крокуєш?
— Морем я крокую нині!
46.
О вбрання, морське вбрання!
Ніколи тебе не надіну! —
В море мене не пускають віднині.
Не побачиш мене, місто,
в повнім одязі морському —
в шафі замкнений удома.
Глянуть не дають. О горе!
Мати шафу ту замкнула,
щоб не пішов я у море.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер.
Володимира Харитонова з видання
«Рафаель Альберті. Поезії»,
1969)
39
Синяя блуза и ленты
чудесные на груди.
Хуан Рамон Хименес
Об одном прошу я,
мама:
сшей ты мне морской
наряд,
синевы синее блузу
и штаны колоколами.
Пусть по ветру за
плечами
чудо-ленточки летят.
«Ты куда идешь,
моряк,
по камням чеканя
шаг?»
Я иду не по камням,
я шагаю по волнам.
45
Любимая, вспомни
меня,
когда уплывешь ты в море
и не вернешься домой;
когда паруса́
распорет
шторма клинок кривой;
когда, с ураганом не
споря,
махнет капитан рукой;
когда черный стук
телеграфа
захлестнет
сумасшедшей волной;
когда мачта,
последняя мачта,
скроется под водой;
когда ты станешь,
морячка,
сиреной морской.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (пер. Валерия
Столбова)
46. III
Летняя моя матроска,
мне в тебе не
щеголять,
и воротника в полоску
горожанам с перекрестка
никогда не увидать.
В материнском
гардеробе —
облаченье моряка,
чтобы он в матросской
робе
не удрал с материка.
Немає коментарів:
Дописати коментар