Федеріко Гарсія Льорка. Люди йшли...

Із циклу «Пісні»:

— «Ігри»

Люди йшли...

Люди йшли,
і надходила осінь.

Люди йшли

крізь покоси,

простували у зелени,

гамірно, весело,

із гітарами й півнями,

крізь царство насіння.

Дзюркотлива криничка,

ріка замріяна.

Гаряче серце,

прокинься!

Проходив люд

галасливий.

Осінь надходила —

жовті зорі,

птахи геть зморені

та брижі односередкові.

Голова понурена

на крохмальні збори.

Угамуйся,

серце воско́ве!

Люди йшли,

і осінь надходила.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Las gentes iban...

Las gentes iban

y el otoño venía.

Las gentes

iban a lo verde.

Llevaban gallos

y guitarras alegres.

Por el reino

de las simientes.

El río soñaba,

corría la fuente.

¡Salta,

corazón caliente!

Las gentes

iban a lo verde.

El otoño venía

amarillo de estrellas,

pájaros macilentos

y ondas concéntricas.

Sobre el pecho almidonado,

la cabeza.

¡Párate,

corazón de cera!

Las gentes iban

y el otoño venía.

Люди йшли в долину...

Люди йшли в долину,

осінь їм на зміну.

Люди

ішли на отави,

а із ними півні

й веселі гітари.

Сімена-летючки

в повітрі літали,

ріка ледве мріла,

струмки щебетали.

Бийся,

серце полум’яне!

Люди

ішли на отави.

Ішла осінь їм на зміну

з жовтими зірками,

із хвилями жмуристими,

з бляклими пташками.

Голова склонилась

на груди крохмальні.

Спинися,

серце рахманне!

Люди йшли в долину,

осінь їм на зміну.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)

Проходили люди...

Проходили люди

дорогой осенней.

Уходили люди

в зелень, в зелень.

Петухов несли,

гитары — для веселья,

проходили царством,

где царило семя.

Река струила песню,

фонтан пел у дороги.

Сердце,

вздрогни!

Уходили люди

в зелень, в зелень.

И шла за ними осень

в желтых звездах.

С птицами понурыми,

с круговыми волнами,

шла, на грудь крахмальную

свесив голову.

Сердце,

смолкни, успокойся!

Проходили люди,

и шла за ними осень.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Марка Самаева)

Люди шли за летом...

Люди шли за летом,

Осень — следом...

Люди шли зелеными лугами,

Шли с гитарами и петухами, —

По владеньям ливней и лучей.

Медлила река,

Звенел ручей,

Сердце, бейся горячей!

Люди шли зелеными лугами.

Осень шла

С лимонною звездой,

С птичьим плачем,

Вздрогнувшей водой,

Наклонясь к манишке головою...

Тише, сердце восковое!

Люди шли за летом,

Осень — следом...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Бориса Дубина)


Див. також український переклад Сергія Осоки у його блозі.



Якось на Фейсбуці я натрапила на альбом робіт вірменського художника Tsolak Shahinyan:
Ці роботи здалися мені в чомусь співзвучними поезії Льорки. Вразила подібністю символіка: гранати, півні, птахи, дерева, риби, коні, янголи, дзвіниці, сопілки й інші народні музичні інструменти... Ось декілька з цих картин. Звісно, це зовсім інша культура, і все ж...