Вільям Вордсворт. Все море було всіяне суднами

Все море було всіяне суднами,

Мов небо зорями, — їх вигляд звеселяв;

Одні, хто зна, чому, приплив гойдав,

Інші непорушно трималися кітвами.

Величний корабель уважив я тоді,
Що наче із безкраїв горніх линув;

Потужно він затокою проплинув:

Багатий такелаж і щогел височінь.

Мене з тим кораблем нічого не в’язало,

І все ж любов’ю він мій погляд перейняв;

Його відзначив я між іншими суднами:

Куди й коли поверне? Вітер мав

Там віяти, де цей неспинний красень

Летів морями!

 Він на північ курс узяв.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

With ships the sea was sprinkled far and nigh,

Like stars in heaven, and joyously it showed;

Some lying fast at anchor in the road,

Some veering up and down, one knew not why.

A goodly vessel did I then espy

Come like a giant from a haven broad;

And lustily along the bay she strode,

Her tackling rich, and of apparel high.

The ship was nought to me, nor I to her,

Yet I pursued her with a lover's look;

This ship to all the rest did I prefer:

When will she turn, and whither? She will brook

No tarrying; where she comes the winds must stir:

On went she, and due north her journey took.

***

Все море сплошь усеяли суда, —

Их, как по небу звезды, разметало:

Одних на рейде волнами качало,

Других несло неведомо куда.

И Шхуну заприметил я тогда:

Чуть вздрагивая под толчками шквала,

Она из бухты весело бежала,

Своей оснасткой пышною горда.

Что мне она! Но, глаз не отрывая,

Я, как влюбленный, вслед глядел с тоской;

Ей не страшна погода штилевая:

Ее приход встряхнет любой покой...

Она прошла вдоль мыса, покидая

Залив, — и вышла на простор морской.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Григория Кружкова)