Із циклу «Пісні»:
— «Місячні пісні»
Два вечорові місяці
1
Місяць блідий і безживний;
та наве́сні він знов ожиє.
Як південний вітер тополям
закучерявить чола.
Як наші серця збиратимуть
урожаї зітхань.
Як дахи красуватимуть
у капелюшках із трав.
Місяць блідий і безживний;
та навесні він знов ожиє.
2
Помаранчам у гаї
колискової вечір співає.
Співає моя сестричка:
«Земля — помаранч великий!»
Місяць плачливо: «Я також
хочу буть помаранчем!»
— Ах, синочку, це неможливо:
хоч як би ти зашарівся,
лимончиком навіть не будеш.
— Як журно!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (переклад мій)
Dos lunas de tarde
1
La luna está muerta,
muerta;
pero resucita en la
primavera.
Cuando en la frente
de los chopos
se rice el viento del
sur.
Cuando den nuestros
corazones
su cosecha de
suspiros.
Cuando se pongan los
tejados
sus sombreritos de
yerba.
La luna está muerta,
muerta;
pero resucita en la
primavera.
2
La tarde canta
una «berceuse» a las
naranjas.
Mi hermanita canta:
La tierra es una
naranja.
La luna llorando
dice:
Yo quiero ser una
naranja.
No puede ser, hija
mía,
aunque te pongas
rosada.
Ni siquiera
limoncito.
¡Qué lástima!
І
Помер місяць, та на весну
він, побачите, воскресне.
Коли коси тополині
зав’є вітер кучерявий,
коли дадуть серця наші
урожай зітхань багатий,
коли дахи повдягають
брилі з маю, ще й розмаю...
Помер місяць, та на весну
він, побачите, воскресне.
II
Тихий вечір сади няньчить,
співа «люлі» помаранчам.
А сестричка землю няньчить:
земле моя, помаранчо!
В небі місяць як не плаче:
і я піду в помаранчі!
Не буть тобі в помаранчах,
вік місяцем промаячиш.
І в лимони не потрапиш,
так-то, небораче!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (пер. Миколи
Лукаша)
I
Луна мертва, мертва луна,
но воскресит ее весна.
И тополя чело
овеет ветер с юга.
И сердца закрома
наполнит жатва вздохов.
И травяные шапки
покроют черепицу.
Луна мертва, мертва луна,
но воскресит ее весна.
II
Напевает вечер синий
вечерний
колыбельную апельсинам.
И сестренка моя поет:
— Стала земля апельсином.
Хнычет луна: — И мне
хочется стать апельсином.
— Как бы ты ни алела,
как бы ни сокрушалась,
не быть тебе даже
лимоном.
Вот жалость!
. . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . (пер. Марка Самаева)
Немає коментарів:
Дописати коментар