Із циклу «Пісні»:
 |
| Дзвіниця севільської вежі Хіральда, про яку йдеться у цій поезії |
Ішла дівчина до моря
Лічити хвилі і гальку
до моря моя дівчина
пішла — а знайшлась нечайно
біля ріки Севільї.
Між олеандрів та дзвонів
гойдаєсь човнів п’ятірко:
весла занурено в воду,
бриз надима вітрила.
На вежі севільській ошатній,
гей, хто там глядить із дзвіниці?
П’ять голосів озвалися
округлих, неначе кільця.
Небо — вершник доладний —
річкою верхи їде.
П’ять обручок гойдаються
у зашарілім повітрі.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (переклад мій)
 |
| Adolfo Giraldez y Penalver. Puerto de Sevilla (Порт Севільї) |
Mi niña se fue a la mar...
Mi niña se fue a la
mar,
a contar olas y
chinas,
pero se encontró, de
pronto,
con el río de
Sevilla.
Entre adelfas y
campanas
cinco barcos se
mecían,
con los remos en el
agua
y las velas en la
brisa.
¿Quién mira dentro la
torre
enjaezada, de
Sevilla?
Cinco voces
contestaban
redondas como
sortijas.
El cielo monta
gallardo
al río, de orilla a
orilla.
En el aire sonrosado,
cinco anillos se
mecían.
 |
| Vista de Sevilla (Вигляд на Севілью), полотно невідомого майстра XVII століття |
Ішла дівчина до моря
Ішла
дівчина до моря
камінці
лічити й хвилі,
зустрілася
по дорозі
із
річкою, що в Севільї.
Між
дзвонів та олеандрів
п’ять
човників майоріло,
весла
спущені у воду,
з вітром
бавились вітрила.
Хто то з
вежі виглядає
у
замаєній Севільї?
П’ять
голосів урізнобіч
колечками
покотило.
Небо
річку осідлало
і гасало
по зарінню.
У
повітрі у рожевім
п ’ять
перстенів майоріло.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (пер. Миколи Лукаша)
Пошла любимая к морю
Пошла любимая к морю
погладить волны рукою,
да встретилась, как на
горе,
с севильской звонкой
рекою.
Пять лодок на ней
качалось,
и колокол бил высоко.
Распущен по ветру парус,
а вёсла — в плеске
потока.
Прильнувший к башенным
стрехам,
что слышишь в бронзовом
гуле?
Округлым, как кольца,
эхом
там пять голосов
вспорхнули.
Взлетая в стремя потока,
несется небо стремниной,
звенят колечки далёко —
все пять над гулкой
долиной.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. (пер. Натальи
Ванханен)
Пошла моя милая к морю
отливы считать и приливы,
да повстречала нечаянно
славную реку Севильи.
Меж колоколом и кувшинкой
пяти кораблей качанье,
вода обнимает весла,
паруса на ветру
беспечальны.
Кто смотрит в глубины
башни,
узорчатой башни Севильи?
Как пять золотых колечек,
в ответ голоса отзвонили.
Лихое небо вскочило
в стремена берегов
песчаных,
на розовеющем воздухе
пяти перстеньков качанье.
. . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . (пер. Юлия Даниэля, публиковался под псевдонимом Юрий Петров)
Послухати в оригіналі:
Читає друг Льорки, іспанський поет Рафаель Альберті (1902–1999), чиї поезії ви також знайдете у цьому блозі
https://www.youtube.com/watch?v=-Lgs4cfZOe8 —
співає Paco Ibáñez, 1964
http://www.youtube.com/watch?v=LQ4WOWfjBwI —
співають Carmela Ibañez і Paco Ibañez
Ось вона, стародавня Севілья: http://patrimoniumhispalense.com/es/espacio/casa-consistorial/vista-sevilla
Немає коментарів:
Дописати коментар