Хуан Рамон Хіменес. До поезії

 Зі збірки «Духові сонети»

Сонет XXI. До поезії

ЮНЕ І ВІЧНЕ ДРЕВО,

ЦИТАДЕЛЬ КРАСИ

О так: мерзенність, в яку ти огорнене,

уже руйнує шал зелений квітня;

закуте дерево, для сонця вільного

позолоти свою прекрасну крону!

Тобі твоя беззахисна самотність

солодка, і міцна тобі темниця,

та тінь твоя — світання безграничне,

свіже й гучне у пустці цій безмовній.

Вітер і птах, гармонія і крила

увірвуться сюди, і ти запрагнеш

свободи і краси, самотнє древо —

душе моя, чекай і зви щосили:

вони у твоїй знесеній печалі,

невідокремні від тебе і від неба!

                                    (вересень 1914 р.)

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

De «Sonetos espirituales»

Soneto XXI. A la poesía

 

ÁRBOL JOVEN Y ETERNO,

CASTILLO DE BELLEZA

                                  (En el libro «Árbol añoso»,

                                  de Narciso Alonso Cortés)

Sí: en tu cerca ruin, que desordena

ya abril con su pasión verdecedora,

al sol más libre, ¡oh árbol preso!, dora

tu cúpula broncínea, blanda y plena.

Por ti es fuerte tu cárcel; por ti amena

su soledad inerme. Inmensa aurora

es tu sombra interior, fresca y sonora

en el yermo sin voz que te encadena.

Ave y viento, doble ala y armonía,

vendrán a tu prisión, sin otro anhelo

que el de la libertad y la hermosura...

Espera, ¡el árbol solo —el alma mía!—,

seguro en ti e incorporado al cielo,

firme en la escelsitud de tu amargura.

                                                 (Septiembre, 1914)

Послухати в оригіналі:

читає автор