Федеріко Гарсія Льорка. Поема циганської сигірійї

Поезії, що входять до складу  «Поеми циганської сигірійї», перекладалися мною і розміщувалися в цьому блозі в різний час і не в тому порядку, в якому вони розташовані в оригіналі. Тож у цьому дописі я розміщую свій переклад цього поетичного циклу цілком, із посиланнями на первісні публікації, де містяться примітки, оригінали, інші переклади та аудіозаписи.

Розповідь про цей поетичний цикл Льорки і про те, що собою являє циганська сигірійя, ви знайдете у моїй «Передмові до перекладів „Поеми канте хондо“».

Із циклу «Поема канте хондо»

Поема циганської сигірійї

Карлосові Морлі Вікуньї


Крайобраз

Долина олив

присмеркова

згортається 

опахалом

і розгортається знову.

Небо низьке 

струмиться

темним зоряним ливнем.

Сутінки й очерети

тремтять 

на річній підойми́ні.

Повняться 

криком оливи.

Зграя птахів-

полонянок

у мерехтливім вітті

довгими колихає

хвостами 

в сірім повітрі.

Гітара

Зачинає плачами
бриніти гітара.
Струн удари
розколюють
келихи рання.
Зачинає плачами
бриніти гітара.
І вже
не мовчатиме.
Їй незмога
мовчати.
Квилить монотонно,
плаче водами,
стогне вітрами
понад снігами.
Їй незмога
мовчати.
Тужить за речами
втраченими.
Пісками півдня гарячими
просить камелій білих,
плаче стрілою без цілі,
без розсвіту повечір’ям
і першим померлим птахом
у гіллі.
О, гітаро!
Серце, що його
п’ять шпаг ізранили.

Крик

Еліпс крику

лине від верховини

до верховини.

Постає

чорна райдуга,

простягшись від олив

над лазуровою ніччю.

    Ай!

Наче лучок віоли,

крик примусив тремтіти

струни довжезні вітру.

    Ай!

(Із печер визирають люди,

тримаючи світники.)

    Ай!

Тиша

Слухай, сину мій, тишу.

Вона хвилюється, дихає,

в ній течуть долини і відзвуки.

Це тиша,

що чола схиляє

до небосхилу.

Хода сигірійї

В темряві метеликовій

смаглявовида дівчина,

туман за нею зміїться

білою рікою.

Земля, створе́на зі світла;

небо з плоті земної.

Тіло скуте тремтінням

ритму, що все не з’явить ся;

серце в неї зі срібла

і кинджал у правиці.

Куди ідеш, сигірійє,

за ритмом цим, бездумково?

Який вбере в себе місяць

вапно й олеандр твого болю?

Земля, створена зі світла;

небо з плоті земної.

Вона пройшла

Діти споглядають

щось віддалене.

Гаснуть світники.

Сліпі дівчата

в місяця допитуються таїн.

І плачу спіралі висхідні

у повітрі вітерець гойдає.

Гори споглядають

щось віддалене.

А далі

Усі лабіринти,

утворені часом,

щезають.

(Пустиню

лишаючи).

І серце,

джерело бажань,

висихає.

(Пустиню

лишаючи).

Цілунків і ранків

палкі сподівання

згасають.

Пустиню

лишаючи.

Хвилясту пустиню

лишаючи.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)