Із циклу «Поема канте хондо»:
— «Поема солеа́»
Наглість
Мертвим зоставсь у провулку
із кинджалом у грудях.
Невідомий нікому.
Як тремтить цей ліхтар,
мамо!
Як він тремтить у провулку,
цей єдиний ліхтарик!
Світало. І було ні́кому
ув очі його зазирнути,
відкриті різкому повітрю.
Мертвим, мертвим зоставсь у провулку
із кинджалом, кинджалом у грудях
невідомий нікому, нікому.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Sorpresa
Muerto se quedó en la calle
con un puñal en el pecho.
No lo conocía nadie.
¡Cómo temblaba el farol!
Madre.
¡Cómo temblaba el farolito
de la calle!
Era madrugada. Nadie
pudo asomarse a sus ojos
abierto al duro aire.
Que muerto se quedó en la calle
que con un puñal en el pecho
y que no lo conocía nadie.
Пригода
Лежить мертвий на майдані,
стримить кинджал йому в грудях.
І ніхто його не знає.
Як тремтить над ним ліхтар!
Мамо...
Як тремтить над ним ліхтарик
на майдані!
Ні на кого вже ие гляне...
У розкриті його очі
б’ється крилами світання.
Да й лежить же мертвий на майдані,
да й стримить кинджал, ой, йому в грудях,
да й ніхто ж його, ой, не знає...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)
Нежданно
На улице мертвый
лежал,
зажав между ребер
нож, —
и был он всем
незнакомый.
Фонарь прошибала
дрожь.
Мама,
как он дрожал —
фонарик у этого
дома!
Уже заря
занялась,
а все не закрыли
глаз,
распахнутых в мир
кромешный.
Покойник один
лежал
и рану рукой
зажал,
и был он чужой,
нездешний.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Анатолия
Якобсона)
Неожиданное
Он лег
бездыханным на мостовой
с кинжалом в
сердце.
Его здесь не
знает никто живой.
Как мечется
тусклый фонарь,
мама!
Как мечется
тусклый фонарик
над мостовой.
Уже рассветало.
Никто живой
не вздумал
прикрыть ему веки,
и ветер в глаза
ему бил штормовой.
Да, бездыханным
на мостовой.
Да, с кинжалом в
сердце.
Да, не знает никто
живой.
. . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . (пер. Юлия Даниэля,
публиковался под псевдонимом Юрий Петров)
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар