Вальс у гіллі
Лист упав,
і другий,
і ще один.
Місяцем пливала риба.
Спить вода лиш годину,
а море бліде — сто літ.
Була дама
мертва на гілці.
Співала в грейпфруті
черниця.
Дівчатко
сосновими вітами
ішло угору по шишку.
А сосна
шукала пір’їнку —
пір’їнку трелі пташиної.
Соловейко тим часом
оплакував власні рани.
І я — також плакав,
бо впав лист,
і ще,
і ще один.
І голова кришталева,
і паперова скрипка,
і сніг, який коло за колом
опановує світ.
опановує світ.
О слонівка з плоті невидимої!
О світання безмурашине!
Із піднесенням віт,
із зідханнями дам,
із кумканням жаботиння
і жовтим медовим цвітінням.
З’явиться тулуб тіні,
листям лавровим увінчаний.
Небо стане твердим від вітру,
і відламані віти
у танок із ним підуть.
І раз-два-три
навколо місяця,
І раз-два-три
навколо сонця,
і раз-два-три,
аби слонівці
добре було би спалося.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Vals en las ramas
Cayó una hoja
y dos
y tres.
Por la luna nadaba un pez.
El agua duerme una hora
y el mar blanco duerme cien.
La dama
estaba muerta en la rama.
La monja
cantaba dentro de la toronja.
La niña
iba por el pino a la piña.
Y el pino
buscaba la plumilla del
trino.
Pero el ruiseñor
lloraba sus heridas
alrededor.
Y yo también
porque cayó una hoja
y dos
y tres.
Y una cabeza de cristal
y un violín de papel
y la nieve podría con el
mundo
una a una
dos a dos
y tres a tres.
!Oh, duro marfil de carnes
invisibles!
¡Oh, golfo sin hormigas del
amanecer
Con el numen de las ramas,
con el ay de las damas,
con el croo de las ranas,
y el geo amarillo de la miel.
Llegará un torso de sombra
coronado de laurel.
Será el cielo para el viento
duro como una pared
y las ramas desgajadas
se irán bailando con él.
Una a una
alrededor de la luna,
dos a dos
alrededor del sol,
y tres a tres
para que los marfiles se
duerman bien.
Вальс у гіллі
Листочок упав,
і два, і три.
Пливли місяцем осетри.
Вода спить годину коротку,
а біле море — сто годин.
А пані
вмерла в гіллі духмянім.
А черниця
співала серед полуниці.
А дівчина
боса по шишки бігла до
сосен.
А сосні
снились весінні пісні.
А соловей холов,
оплакуючи кров.
Я так само ридав,
бо листочок упав,
і два, і три.
І кришталь голови,
і паперова скрипка,
а сніг
весь би світ переміг,
якби хоч на місяць ліг,
І повстала на світ кожна гілка.
Одна по одній,
дві по дві,
три по три.
О кістки слонові в невидимій плоті!
Затока без світання мурашви!
З гілок буянням,
з вигуками паній,
з кумканням жабиним,
з медом із вощини.
Прийде сутінь знову
у вінку лавровім.
Буде небо, вітром бите,
як стіна, тверде й плескате,
і відламані гілки
з ним полинуть танцювати.
Одна по одній
навколо повні,
дві по дві
навкруг сонця, як живі,
три по три
щоб кістки слонові спали до пори.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Михайла
Москаленка)
Вальс на ветвях
Раз,
и два,
и три —
листья мелькнули
в окне.
Рыбка плывет по
луне.
Не спит река,
но века
море поет во сне.
Лес
отпевает
принцесс.
Мгла ему свечи
зажгла.
Вторит монашка в
дупле.
Девочка ждет на
ветле.
Звякнула шишками
ель,
ищет пернатую
трель.
Но кровью истек
соловей
в певчей печали
своей.
И все печальнее
мне,
потому что и раз,
и два,
и три
листья проплыли в
окне.
И скрипач с
головой из стекла
и картонная
скрипка, и мгла,
и свеченье снегов
и седин
с целым миром
один на один.
Тени мертвых и
мрамор немой!
Муравейник рассвета
зимой!
Где-то молится
лес,
отпевая принцесс,
где-то мед на
цветке.
Лягушата в реке.
Приближается
сумрак
в лавровом венке.
Станет небо для
ветра
высоким плетнем,
и гонимые ветки
запляшут на нем
по одной
над луной,
и вдвоем
над ручьем,
и втроем, и
по-прежнему врозь,
чтобы мрамору
крепче спалось.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Анатолия Гелескула)
Послухати в
оригіналі:
Читає
Lorenzo Varela
Співає
Atilio y Los Alimonados
Співає
Antonio Portanet
Немає коментарів:
Дописати коментар