Негадана, раптова осінь мене застала серед піль
квітучих, викупаних в росах. І наче висипала сіль
на землю і мені на коси. Так, ненавмисне, мимохіть.
Тепер стоїть простоволоса й над мертвим квітом голосить.
А я сміюсь. Бо знов весною розквітнуть луки й переліг,
і я торкатимусь рукою легких голівок запашних,
й барвисте море розколишеться під подувами вітерця,
а коси — що ж, нехай світлішають, мені так більше до лиця.
Немає коментарів:
Дописати коментар