Хосе де Еспронседа. Пісня пірата

Пісня пірата

На борту — гармат десяток,
вітер — завжди ходовий,
не пливе по морю бриг,
а ширяє у просторі:
це мій корабель піратський,
що зоветься «Відчайдух»
за відвагу видатну,
знаний усіма на морі.

Місяць мерехтить в воді,
вітер стогне в парусині
і здіймаються повільно
крила — срібло і лазур.
Йде собі з веселим співом
славний капітан піратський,
по бортах — Європа й Азія,
а попереду — Стамбул.

«Ти лети на всіх вітрилах
без страху,
най ні шторми, ані штилі,
ні вітрильники ворожі
з курсу збить тебе не зможуть
і відваги не схитнуть!

Сто разів
ми здобич мали,
а англійці лютували:
не схопить!
Сто народів
ми долали —
ті просили і благали:
„Пощадіть!“

Мій корабель — мій скарб безцінний.
Свобода  — ось мій бог єдиний.
Вітер — закон мені — і сила!
А море — то вітчизна мила!

Б’ються люто і затято
через суші малий клаптик
королі сліпі.
Я ж кордонів не проводжу,
скільки осягнути зможу —
стільки моря нарікатиму своїм.

А як до берега
пристати
забажаю — чий би прапор
там не був,
хто наважиться
оспорить
ті права мої, що в морі
я здобув!

Мій корабель — мій скарб безцінний.
Свобода  — ось мій бог єдиний.
Вітер — закон мені — і сила!
А море — то вітчизна мила!

Треба бачити, як раптом
навтьоки
кидаються, лиш побачать
вимпел мій на видноколі,
знаючи, як швидко морем
бриг летить легкий.

Усе те,
що ми здобули,
нарівно, щоб то не було,
я ділю.
Та красуня —
тільки моя,
знають всі: у цьому спору
не терплю.

Мій корабель — мій скарб безцінний.
Свобода  — ось мій бог єдиний.
Вітер — закон мені —  і сила!
А море — то вітчизна мила!

Я засуджений на страту!
Та пусте:
моя рея є придатна,
аби суддів тих повісить,
що їх моя удача вірна
на цей бриг тай приведе.

А коли
мене й повісять,
мені вмерти, а чи жити —
все одно!
Я давно
страху не знаю:
вільні люди розбивають
це ярмо.

Мій корабель — мій скарб безцінний.
Свобода  — ось мій бог єдиний.
Вітер — закон мені — і сила!
А море — то вітчизна мила!

Налетить борей сердитий —
я і радий:
музика моя — це вітер,
щогл і снастей тремтіння,
стогін темної глибині,
гук: «На абордаж!» і залп гарматний.

Під моря
рев несамовитий,
щогл, і снастей, і вітру
спільний гук
я сплю солодким,
тихомирним
сном, гойдаючись на хвилях
наче в люльці.

Мій корабель — мій скарб безцінний.
Свобода  — ось мій бог єдиний.
Вітер — закон мені — і сила!
А море — то вітчизна мила!»

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)


Перекладацький коментар
«Хосе Еспронседа в поезії “Пісня пірата” дав гетерометричну строфу з вісімнадцятьох віршів» — так згадує цю поезію Ігор Качуровський у своїй книжці «Строфіка» (стор. 260). Її переклад — цікавий виклик для перекладача. У мене, на відміну від Леоніда Первомайського й Константина Бальмонта, не вийшло точно дотриматись форми 8-рядкових 4-складових фрагментів — їхній зміст у мене просто не вмістився в таку саму форму і я, де факто, додала пару рядків, хоч записала це у вигляді тих самих 8 рядків, щоб краще прочитувалася рима. Зробила це в усіх строфах і вийшло, як на мене, дуже гармонійно, ці фраменти прекрасно вписалися в поезію і я уникнула втрати змісту. 
Двоє инших перекладачів просто переписали ці фрагменти, дещо відкинувши, щоб вкластися в форму. Гадаю, в цьому разі таке рішення є цілком прийнятним, бо втрати ніяк не впливають на загальне враження від поезії. Але в инших випадках це було б суттєвим, тому я переконана, що розширення форми задля збереження вмісту — цілком прийнятна практика.


Canción del Pirata

Con diez cañones por banda,
viento en popa a toda vela,
no corta el mar, sino vuela,
un velero bergantín:
bajel pirata que llaman
por su bravura el Temido,
en todo mar conocido
del uno al otro confín.

La luna en el mar riela,
en la lona gime el viento,
y alza en blando movimiento
olas de plata y azul;
y ve el capitán pirata,
cantando alegre en la popa,
Asia a un lado, al otro Europa
y allá a su frente Stambul.

«Navega, velero mío,
sin temor,
que ni enemigo navío,
ni tormenta, ni bonanza,
tu rumbo a torcer alcanza,
ni a sujetar tu valor.

«Veinte presas
hemos hecho
a despecho
del inglés,
y han rendido
sus pendones
cien naciones
a mis pies.

«¿Qué es mi barco? Mi tesoro.
¿Qué es mi Dios? La libertad.
¿Mi ley? ¡La fuerza y el viento!
¿Mi única patria? ¡La mar!

«Allá muevan feroz guerra
ciegos reyes
por un palmo más de tierra:
que yo tengo aquí por mío
cuanto abarca el mar bravío,
a quien nadie impuso leyes.

«Y no hay playa
sea cual quiera,
ni bandera
de esplendor,
que no sienta
mi derecho
y dé pecho
a mi valor.

«¿Qué es mi barco? Mi tesoro.
¿Qué es mi Dios? La libertad.
¿Mi ley? ¡La fuerza y el viento!
¿Mi única patria? ¡La mar!


«A la voz de «¡barco viene!»
Es de ver
cómo vira y se previene
a todo trapo a escapar:
que yo soy el rey del mar,
y mi furia es de temer.

«En las presas
yo divido
lo cogido
por igual:
sólo quiero
por riqueza
la belleza
sin rival.
«¿Qué es mi barco? Mi tesoro.
¿Qué es mi Dios? La libertad.
¿Mi ley? ¡La fuerza y el viento!
¿Mi única patria? ¡La mar!


«¡Sentenciado estoy a muerte!
Yo me río:
no me abandone la suerte,
y al mismo que me condena,
colgaré de alguna antena,
quizá en su propio navío.

«Y si caigo,
¿qué es la vida?
Por perdida
ya la di
cuando el yugo
del esclavo,
como un bravo,
sacudí.
«¿Qué es mi barco? Mi tesoro.
¿Qué es mi Dios? La libertad.
¿Mi ley? ¡La fuerza y el viento!
¿Mi única patria? ¡La mar!


«Son mi música mejor
aquilones;
el estrépito y temblor
de los cables sacudidos,
del negro mar los bramidos
y el rugir de mis cañones.

«Y del trueno
al son violento,
y del viento
al rebramar,
yo me duermo
sosegado.
Arrullado
por el mar.

«¿Qué es mi barco? Mi tesoro.
¿Qué es mi Dios? La libertad.
¿Mi ley? ¡La fuerza y el viento!
¿Mi única patria? ¡La mar!»


Пісня корсара

    Гармати по обох бортах, 
Супутний вітер рве вітрила;
Летить той бриг, як птиця біла,
    Весь — втілення снаги.

    Корсара за відвагу й лють 
Страхітним прозваного, знає 
І море буряне безкрає,
    І берег навкруги.

    Над морем місяць мерехтить, 
Невпинно в мовчазнім привіллі 
Ідуть блакитні й срібні хвилі,
    І чути в вантах вітру гул.

    Співає весело корсар,
З корми морські він бачить тропи — 
Ген Азія, ген край Європи,
    А просто перед ним Стамбул.

«О бригу мій, на птаха схожий, 
    Лети вперед!
Тебе ні корабель ворожий,
Ні штиль не може збить з дороги,
І шторм спинить не має змоги 
    Твоєї зваги лет!

          Я британську 
          Бригантину 
          Не єдину 
          Подолав.
          Сотні різних 
          Націй стяги 
          В мить відваги 
          З рей зірвав.

Мій скарб єдиний — бригантина, 
Закон мій — сила й ураган.
Один у мене бог — свобода,
Моя вітчизна — Океан!

Хай збуджує жорстокі війни 
    Осліплий трон,
Щоб п’ядь землі здобуть подвійну; 
Я володіння неозорі 
В оцім бурхливім маю морі,
Там, де безсилий ваш закон!

 Мій скарб єдиний — бригантина...

«Корсар пливе!» — і вже од мене, 
    Як вздрівши смерть,
Тікають кораблі шалено,
Бо я король морських просторів 
І мій до перемоги порив 
    Жагою повний вщерть.

          Все, що в битвах 
          Здобуваю,—
          Не ховаю,
          Мають всі.
          Правда яра —
          Для корсара 
          Найдорожчий 
          Скарб в красі.

Мій скарб єдиний — бригантина...

На смерть засуджений, на волі 
    Сміюсь здаля,
Бо підсмикну я, з ласки долі,
Того, хто смерті жде моєї,—
Хай жде! — на щонайвищій реї 
    Його хисткого корабля.

        Коли ж загину,—
        Що варт життя?
 
          Без каяття 
          Його віддам,
          Бо я вже приклад 
          Трощити грати,
          Ярмо збивати 
          Подав рабам.

Мій скарб єдиний — бригантина...

Моя улюблена музика —
    Як без завад 
Реве на морі буря дика,
Як чути щогл важке тремтіння,
І моря грізного кипіння,
    І лютий грім моїх гармат.

          Під гук гармат 
          І вітру співи,
          Під гуркіт зливи 
          Й грози удар,
          Під ураганом 
          Неподоланним,
          Мов у колисці,
          Спить корсар.

Мій скарб єдиний — бригантина... 
Закон мій — сила й ураган,
Один у мене бог — свобода,
Моя вітчизна — Океан!»

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Леоніда Первомайського (Іллі Гуревича) з видання
                                                 «Співець. Із світової поезії кінця XVIII —
                                                   першої половини XIX сторіччя», 1972,
                                                   упорядник: Григорій Кочур)


Песнь Пирата

Десять пушек там по борту,
Ветер бьётся за кормою,
Не плывёт — летит стрелою
Через море быстрый бриг.
‎Тот кораблик, тот пиратский,
‎Что всему известен морю,
‎Имя — Страшный, и не спорю,
‎Он слыхал последний крик.
Лунный свет на море пляшет,
В парус дунув, ветер бьётся,
Серебром и синью льётся
Глубь морская, долгий гул.
‎Капитан пират весёлый,
‎Знает в Азии все тропы,
‎Знает все пути Европы,
‎Прямиком пред ним Стамбул.

Он поёт, и песня — дело.
«Ты плыви, корабль мой, смело,
‎            Не робей.
Хоть бы встал корабль здесь вражий,
Хоть бы волны вдруг, как кряжи,
Взвились кверху, или даже
Хоть бы ветер стал хитрей,
Стал манить уплыть скорей,
‎Судьбы многи,
‎Но дороги
Не изменишь ты своей.
‎Двадцать схваток,
‎Все с добычей.
Что нам в кличе
‎Англичан!
‎Стяг оборван,
‎Верным ходом,
‎Ста народам
‎Разных стран.
‎Мой корабль — мой клад бесценный,
‎Воля — Бог мой, вольный я,
‎Путь мой ветер переменный,
‎Море — родина моя.
«Пусть ведут цари слепые, —
За пригоршню за одну
Праха, — дикую войну.
Волны моря голубые
Мне даруют весь простор,
Всё, к чему коснётся взор.
На волнах морского лона
Нет для смелого — закона,
И никто мне не укор.
‎Чьё прибрежье
Где б ни было,
‎Что мне мило,
‎То моё.
‎Всяк узнает,
‎Сила — право,
‎В этом слава,
‎Мчи её.
‎Мой корабль — мой клад бесценный,
‎Воля — Бог мой, вольный я,
‎Путь мой — ветер переменный,
Море — родина моя.
«Чуть раздастся крик: — «Глядите,
Мы подходим к кораблю!» —
Чует он, что утоплю,
То́тчас в нём немало прыти,
И на всех он парусах
Путь меняет на волнах,
Но с судьбой напрасно споря,
Ибо я владыка моря,
И несу с собою страх.
Я добычу
‎Не считаю,
‎Разделяю
‎Всё равно,
‎Лишь бы только
‎В миг счастливый
‎Мне с красивой
‎Быть дано.
‎Мой корабль — мой клад бесценный,
‎Воля — Бог мой, вольный я,
Путь мой — ветер переменный,
‎Море — родина моя.
«Я не ведаю боязни,
К смерти я приговорён.
Как бы этот я закон
Да к тому, кто слово казни
Произнёс в напрасном зле,
Не явил в моём жерле.
Иль повешу в час напасти,
Я его на зыбкой снасти,
На его же корабле.
‎Если ж гибель,
‎Ну, так что же?
‎Не дороже
‎Жизнь, чем медь.
‎Я уж сбросил
‎Все вериги,
‎И об иге
‎Не жалеть.
‎Мой корабль, — мой клад бесценный,
Воля — Бог мой, вольный я,
‎Путь мой — ветер переменный,
‎Море — родина моя.
«Слаще музыки не чаю,
Чем свирельный вой ветров,
Скрип и трепет парусов,
Путь вперёд, куда не знаю.
В рёве бури видеть рад
Раскачавшийся канат,
И среди пучины чёрной
Сладко слышать мне повторный
Пушек яростный раскат.
‎И в гуденьи,
‎В гуле грома
‎Мне знакомо —
‎Не с борьбой,
‎Но на море
‎Колыбельном,
‎В счастье цельном,
‎Пить покой.
Мой корабль — мой клад бесценный,
‎Воля — Бог мой, вольный я,
‎Путь мой — ветер переменный,
‎Море — родина моя.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Константина Бальмонта)


Послухати в оригіналі:
На ютюбі є ще безліч інших прочитань.

Немає коментарів:

Дописати коментар