Вісенте Уйдобро. Зеніт

Зі збірки «Арктичні вірші», 1918

Зеніт

            Далеко від похилих рівнин

            Голоси дзвонів підносяться у зеніт

Ще учора розіп’ятий у мареві

Я проводив дні за днями

                                       Із відкритими раменами

Між суден які відпливали

Туди, де не знайду своїх слідів.

ЩОСЬ ЗАМКНУЛО МЕНЕ

                                           МІЖ ЧОТИРЬОХ БОРТІВ

Ніч

Паламар

                 Який випадково загасив зірки

Молиться серед воскових дів

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

De «Poemas árticos», 1918

Zenit

            Lejos de los llanos oblicuos

            Las campanas cantando sobre el zenit

Ayer crucificado en la neblina

Pasé días y días

                        Con los brazos abiertos

Entre los barcos que se iban

Donde no encontraré mis huellas.

ALGO ME ENCIERRA POR LOS

                                                   CUATRO COSTADOS

La noche

El sacristán equivocado

                                         Que apagó las estrellas

Rezaba entre las vírgenes de cera