Пабльо Неруда. Кохання, кохання, хмари...

Зі збірки «Сто сонетів про кохання», 1959

XXIV

Кохання, кохання, хмари...

Кохання, кохання, хмари на вершині небесної вежі,

мов переможні пралі, і усе охоплене синню,

і усе стало зорями: і море, і корабель, і денне світло —

усе це разом відірвалося від землі і здійнялося у повітря.

Приходь, поглянь на воду у черешневих сузір’ях

і на круглий шифр швидкоплинного всесвіту,

приходь, торкнися перебіжного лазурового пломеню,

поспішай, адже пелюстки не квітнуть вічно.

Тут лише світло, безлічі і суцвіття

і відкритий простір, переораний вітром

у пошуках глибинної таємниці піни.

І затоплені у розкішшя небесної синяви,

наші очі загубилися у ній, майже прозираючи

приховані сили повітря, підводні ключі до таємниць.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка

У модерній іспаномовній поезії 20 сторіччя — у якому було зруйновано усі канони — сонетна форма також звільнилася від своїх жорстких обмежень: її ритм став вільним, розмір довільно збільшується, зменшується, а чи геть руйнується, рима спрощується до асонансу і, зрушивши зі своїх фіксованих місць, вільно блукає віршем чи зовсім зникає; і лише дві сутнісні характеристики сонета залишаються незмінними: строфічна структура (зазвичай 4-4-3-3 як у цьому вірші) та семантична структура зі вступною частиною, розвитком та кульмінацією, яку колись описав для нас Франко у вірші «Голубчики, українські поети». Таким чином сонет майже перетворюється на верлібр. Ось іще один характерний приклад такої поезії: Люіс Карльос Льопес «На пляжі».

 De «Cien sonetos de amor», 1959

XXIV

Amor, amor, las nubes...

Amor, amor, las nubes a la torre del cielo

subieron como triunfantes lavanderas,

y todo ardió en azul, todo fue estrella:

el mar, la nave, el día se desterraron juntos.

Ven a ver los cerezos del agua constelada

y la clave redonda del rápido universo,

ven a tocar el fuego del azul instantáneo,

ven antes de que sus pétalos se consuman.

No hay aquí sino luz, cantidades, racimos,

espacio abierto por las virtudes del viento

hasta entregar los últimos secretos de la espuma.

Y entre tantos azules celestes, sumergidos,

se pierden nuestros ojos adivinando apenas

los poderes del aire, las llaves submarinas.

Послухати в оригіналі:

Читає автор

Ще одне прочитання: https://www.youtube.com/watch?v=NWzJt0Oyco4