Тепер засну
Квіткові зуби, росяний очіпок
і руки — трави... нянечко хороша,
ти простели мені земляну постіль
із укривалом із пухкого мороху.
Тепер засну. Допоможи влягтися
і в головах постав мені світильник;
сузір’я; яке тобі до вподоби;
усі чудові; пригаси помалу.
Залиш мене: чуєш, бруньки потріскують...
згори нога небесна заколисує,
і птах співає пісню забуття...
Спасибі. Ах, іще одне прохання:
якщо він знову телефонуватиме,
скажи — не варто, я уже пішла...
1938
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Примітка. Це остання, прощальна поезія Альфонсіни Сторні.
Хвора на рак, який уже позбавляв її можливості працювати через біль, поетка
надіслала її до газети La Nación, перед тим як кинутися у море з хвилеріза у Мар-дель-Платі.
Voy
a dormir
Dientes
de flores, cofia de rocío,
manos
de hierbas, tú, nodriza fina,
tenme
prestas las sábanas terrosas
y el
edredón de musgos escardados.
Voy a
dormir, nodriza mía, acuéstame.
Ponme
una lámpara a la cabecera;
una
constelación; la que te guste;
todas
son buenas; bájala un poquito.
Déjame
sola: oyes romper los brotes...
te
acuna un pie celeste desde arriba
y un
pájaro te traza unos compases
para
que olvides... Gracias. Ah, un encargo:
si él
llama nuevamente por teléfono
le
dices que no insista, que he salido...
Я собираюсь
уснуть
Твой рот — цветы,
и твои руки — травы,
чепец — роса…
Кормилица моя:
не пожалей мне
простыней песчаных
и одеяла теплого
из мха.
Хочу уснуть… Меня
ты уложи
и в головах
созвездие зажги мне
любое: все
созвездья хороши —
ты только опусти
его пониже.
Оставь меня одну:
придет весна,
и птицы проведут
по небосклону
черту забвенья,
чтобы ты могла
меня забыть…
Спасибо. Да, еще:
когда он позвонит
по телефону,
скажи, чтоб не
звонил. Что я — ушла.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Инны Чежеговой)
Я буду спать
Кормилица, чьи руки – травы, зубы –
цветы, чьи волосы – в росе, ты землю
мне приготовь для простыни, из мха же,
из водорослей сделай одеяло.
Ты уложи меня, и спать я буду.
Поставь у изголовья мне светильник;
созвездие; какое ты захочешь:
прекрасны все; чуть наклони пониже.
Покинь меня… Бутоны распустились…
Пусть колыбель твою качает небо,
пусть птица пролетит – и ты забудешь
меня… Спасибо. Ах, еще вот просьба:
звонить он если будет снова, просто
скажи – пусть не звонит, скажи – ушла я…
.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Павла Алешина)
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар