XVI
(16)
Коли гойднуться дзвоники блакитні
на схилі дня,
і ти подумаєш, що повз балкон повіяв
легіт, зітхаючи,
знай: то, захований в густому листі,
зітхаю я.
Коли ледь чутний звук торкнеться шкіри,
не слуху навіть,
і здасться, що ім’я твоє промовив
голос віддалений,
знай: то до тебе між хитливих тіней
озвався я.
Коли бентежно серце серед ночі
закалатає,
бо коло своїх вуст відчуєш дихання
чиєсь гаряче,
знай: обіч тебе невидимий, невідчутний
дихаю я.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
XVI
Si al
mecer las azules campanillas
de tu
balcón,
crees
que suspirando pasa el viento
murmurador,
sabe
que oculto entre las verdes hojas
suspiro
yo.
Si al
resonar confuso a tus espaldas
vago
rumor,
crees
que por tu nombre te ha llamado
lejana
voz,
sabe
que entre las sombras que te cercan
te
llamo yo.
Si se
turba medroso en la alta noche
tu
corazón,
al
sentir en tus labios un aliento
abrasador,
sabe
que aunque invisible al lado tuyo
respiro
yo.
Серенада
Когда на балконе
твоем, колыхаясь,
Дрогнут цветы,
И мнится тебе,
что их тронул, ласкаясь,
Ветер-шалун —
То знай —
это я, за цветами скрываясь,
Тихо вздохнул.
Когда над тобой прозвучит,
замирая,
Смутный призыв,
И мнится тебе,
что зовут, повторяя
Имя твое, —
То знай, что,
объятья к тебе простирая,
Я тебя звал.
Когда
встрепенется порою ночною
Сердце твое,
Коснется дыхание
жаркой волною
Губок твоих,
То знай, — я
дышу, хоть незримый тобою,
Тут, близ тебя.
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар