Зі збірки «Мандрівний спів», 1907
Пірати
 |
Останній цвях в співливу дошку палуби,
останній цвях у такелаж загнати,
і відпливаймо, добрий мій пірате, —
вітрила спитують уже легені шквалу.
Тритон під кілем вдивлений у далі,
і спалах блискавки золотить статі
химерні на спижовій інкрустації,
а в піхвах усміхаються кинджали.
Піратський хор зривається від прови
назустріч орифламі дня нового,
й сурмлять у відповідь провісники зорі,
відвагу славлячи лицарів вітру чесних,
що зачервонюють блават небесний
корогвою володарів морів!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
De «El canto errante», 1907
Los
piratas
Remacha
el postrer clavo en el arnés. Remacha
el
postrer clavo en la fina tabla sonora.
Ya es
hora de partir, buen pirata, ya es hora
de que
la vela pruebe el pulmón de la racha.
Bajo la
quilla el cuello del tritón se agacha
y la
vivida luz del relámpago dora
la
quimera de bronce incrustada en la prora,
y una
sonrisa pone en el labio del hacha.
La
coreada canción de la piratería,
saludará
la real oriflama del día
cuando
el clarín del alba nueva ha de sonar
¡glorificando
a los caballeros del viento
que
ensangrientan la seda azul del firmamento
con el
rojo pendón de los reyes del mar!
Пираты
Последний гвоздь
вгони в обшивку. Бьет
по звучным доскам
исполинский молот.
Уже в снастях
блуждает ветра холод.
Пираты! Час
отплытья настает!
Тритон под острым
килем спину гнет,
и вечер вспышкой
молнии расколот,
в мгновенном
свете лик наяды молод,
и грозами клубится
небосвод.
На палубе поют
пираты хором.
Над ними робким
пламенеть Аврорам.
Они услышат зорю
поутру.
Пусть грянет
слава рыцарям Борея:
трепещет вымпел
их, в лазури рея,
багряной птицей
на крутом ветру!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Александра Голембы)
Немає коментарів:
Дописати коментар