16
Він відпливає з Іспанії,
що найдорожча у світі,
серцем із нею повінчаний
генуезський моряк.
— До побачення,
рідна фортеце,
Андалусі́ї вінець!
Він усе далі:
— О, як
тремтять
дзвіниці Ка́діса,
які так мене кохали!
17
Пірат
Морським і небесним піратом,
як досі не був я, то стану.
Як ще не дістав я морську зорю світанкову,
як досі її не дістав,
я її неодмінно дістану.
Піратом між небом і морем
я йду на есмінці — й зі мною
шестеро дужих матросів,
що вахту несуть по троє.
Як ще не дістав я небесну зорю світанкову,
як досі її не дістав,
я її неодмінно дістану.
як досі не був я, то стану.
Як ще не дістав я морську зорю світанкову,
як досі її не дістав,
я її неодмінно дістану.
Піратом між небом і морем
я йду на есмінці — й зі мною
шестеро дужих матросів,
що вахту несуть по троє.
Як ще не дістав я небесну зорю світанкову,
як досі її не дістав,
я її неодмінно дістану.
18
Коли вже літо настане?
Коли, кохана, побачу
твою парасольку пляжну?
У синьому платті купальному
ти занурюєшся у воду
і миттю стаєш оголеною;
кохана, море ж бо знає,
що зробити для мене хочеш.
О, це тіло, вітром наповнене,
що кидає виклик морю,
що кидає виклик пляжу,
пляжу, морю і небу!
19
З відкритого моря
Не треба човна мені, друже човняре,
хочу пішки ходити морською гаванню.
Солона вода така ніжна!
Мабуть, небо утворене з солі!
Не треба сандалів, ні!
Човняре, я хочу ходити босоніж.
Не треба човна мені, друже човняре,
хочу пішки ходити морською гаванню.
20
Прапорцями до тебе говорю,
сигнальними, пекарівно,
народ моряцький одвіку
мав поміж себе хліб.
Я гублюсь на землі,
гублюсь, коли я не в морі.
До тебе й до зорь говорю,
й до місяця, у якому відбилася,
моя блукаюча зірка.
Мені важко, коли я не в морі,
я гублюся на суходолі.
21
Їх бачу, лиш очі закрию:
пляжі... мій сон, чи життя.
...а ще, мо, якийсь моряк...
і дальнє-далеке вітрило
якогось вітрильника...
22
Літо
— Ма, в кінотеатрі під зорями
я щойно дивився на море:
воно несправжнє і справжнє,
воно не море і море.
— Не варто ходити, синочку,
до кінотеатру під зорями,
бо море у кінотеатрі
водночас не є і є морем.
23
Елегія кометі
Галлея
Я вже був тим, ким не був,
коли з’явилась комета.
Софіє, із моря Ка́діса
вистрибнув її хвіст.
О, хто б його розчесав!
Із гребінцем виборним
пішов я до берега свого.
Матусю, прошу, відв’яжіть її,
розчеши їй хвоста, Софіє!
Я вже був тим, ким не був.
24
Судно вугільне,
моряче чорнильний.
Чорніє під вітром вітрило.
Чорніє море під кілем.
Ото вже чорна плавба!
Сирені воно не миле,
меч-риба його зранила.
Чорний в морі йому талан!
25
Викрутіть мене над морем,
на сонці, немов моє тіло
є шматочком вітрила.
Відіжміть усю мою кров.
Життя моє порозвішуйте
на канатах на пристані.
Сухим мене киньте у воду,
до шиї припнувши камінь,
щоб більше не міг я плавати.
Я віддав свою кров морям.
Човни, пливіть же по ній!
Я тут, унизу, тихо-лагідний.
26
Мадригал
Білосніжці
Пішла Білосніжка до моря.
Вона розтане, розтане!
Білосніжка, півночі квітка,
пішла до південного моря,
щоб тіло своє омити.
Вона там запевне розтане!
Білосніжко, сяйна прохолодо,
навіщо ідеш до моря,
щоб тіло своє омити?
Ти ж розтанеш, розтанеш!
27
Морем, весна!
На облавку!
— Якого, друже,
судна?
— На «Флоринді»,
друже, вона.
На облавку!
Наближається.
На землю уквітчаним
трапом
вона зійде незабавом!
28
У
місячнім світлі
Море шумить недріманне.
Вгорі Святий Тельмо вартує.
Я уздовж рейду веслую.
Вітер, тіні не відкидаючи,
блукає маленькою гаванню
і щось сам собі декламує.
Вгорі Святий Тельмо вартує.
Я уздовж рейду веслую.
Вітер, тіні не відкидаючи,
блукає маленькою гаванню
і щось сам собі декламує.
29
Блискавиці
Питає морський погонич:
— Червоні воли,
швидкі тіні,
куди це ви проти
ночі?
(Нічне море пішло
вогнями!)
Карабінери вітру
теж нічого не знають:
— Куди ті воли
червоні,
швидкі тіні, куди
помчали?
(Усеньке море палає!)
30
Елегія
до хлопчика-моряка
Мануелеві Руїсові Кастільо
Хлопчино, малий моряче,
Луїс Гонсага морів,
яка свіжа була твоя риба,
досконалий рибаче!
Якось вночі, рибалко,
попід зорями ти відчалив.
Як же радісно і як гарно
солоне море співало!
Яким воно було тихим!
Як легко несло воно човен твій!
Така ніжна була його пісня,
що в ній кохалось повітря.
П’ять дельфінів ескортом
човен супроводили.
Двоє матросів-янголів
вели його, невидимі.
На враз схолоднілому морі
ти із сумом невід розсипав,
та лише місяць повний
спіймав у тенета срібні.
Як море вмить почорніло!
Ніч, як вона спустошилась!
Зруйновано їхню пісню,
геть віднесено човен.
Він більше не посміхається.
Як хоче, ним вітер грає.
Яким же то сумом і жалем
похмура ніч облягає!
О, мій хлопчику добрий,
ти правдивий моряк,
такий доладний і хвацький,
а щирий і чистий — що золото!
Що робитимеш, злотий рибалко,
у солоних морських долинах?
Чи віднайти пощастило
потаємний риб’ячий скарб?
Кинь ти, хлопче, соляне істо,
краще витягни небо Риб,
а мені на своєму гачку —
мою морську садівницю.
........................ (переклад мій)
Примітки
До 16. «Він відпливає з Іспанії, / що найдорожча у світі, / серцем із нею повінчаний / генуезський моряк». Ці рядки є алюзією на старовинний романс:«І рече король дон Хуан, ось такі слова промовляє:
— Коли ласка твоя, Гранадо, із тобою я повінчаюсь;
а приданим тобі подарую я і Кордову, і Севілью.
— Я одружена, мій королю, я одружена й не вдовію,
Абенамові я належу, він кохає дружину вірну»
(Allí habló el rey don Juan, bien oiréis lo que decía:
—Si tú quisieses, Granada, contigo me casaría;
daréte en arras y dote a Córdoba y a Sevilla.
—Casada soy, rey don Juan, casada soy, que no viuda;
el moro que a mí me tiene muy grande bien me quería)
а приданим тобі подарую я і Кордову, і Севілью.
— Я одружена, мій королю, я одружена й не вдовію,
Абенамові я належу, він кохає дружину вірну»
(Allí habló el rey don Juan, bien oiréis lo que decía:
—Si tú quisieses, Granada, contigo me casaría;
daréte en arras y dote a Córdoba y a Sevilla.
—Casada soy, rey don Juan, casada soy, que no viuda;
el moro que a mí me tiene muy grande bien me quería)
(Romance de Abenámar).
До 28. «Вгорі Святий Тельмо вартує». В усьому світі святим покровителем
моряків вважається Святий Ельм (Erasmo di Formia — Еразм Формійский). Саме його іменем назване
природне явище вогні
святого Ельма. Однак в Іспанії це явище зветься Fuego de San Telmo (вогні
святого Тельмо) на честь іншого святого — Pedro González Telmo. Святий Тельмо (ісп.: San Telmo, або Pedro González Telmo)
є покровителем моряків Іспанії та Португалії.
До 29. «Питає морський погонич:/— Червоні воли, швидкі тіні,/куди це ви проти ночі? » — Цей образ суголосний іншому образу з народної поеїії: «Повноводий потік, що звільна плине рівниною, у нас називають „водяним биком“, вказуючи на його ширину й нездоланну силу; сам я чув якось від гранадського селянина, що «верболози найкраще ростуть на язиці ріки». Водяний бик і язик ріки — це образи, створені народом». Ф. Г. Льорка. Поетичний образ у дона Луїса де Гонгори, пер. М. Москаленка. Див. також поезію 43 збірки «Моряк на суходолі».
До 30. Луїс Гонсага (1568–1591), відомий у нас як Алойзій Гонзага — італійський святий, монах, покровитель молоді, що став уособленням вродженої чистоти.
Mavinero en tierra — ч. 2
16
Ya se la lleva de
España,
que era lo que más
quería,
su marido, un
marinero
genovés.
—¡Adiós, murallas
natales,
coronas de Andalucía!
Ya lejos:
¡Ay, cómo tiemblan
los campanarios de Cádiz,
los que tanto me querían!
17
Pirata de mar y
cielo,
si no fui ya lo seré.
Si no robé la aurora
de los mares,
si no la robé,
ya la robaré.
Pirata de cielo y
mar,
sobre un
cazatorpederos,
con seis fuertes
marineros,
alternos, de tres en
tres.
Si no robé la aurora
de los cielos,
si no la robé,
ya la robaré.
18
¿Cuándo llegará el
verano?
¿Cuándo veré desde
tierra,
amor, tu tienda de
baños?
Vestida, en tu
bañador
azul, hundirás el
agua,
y saldrás desnuda,
amor;
que el mar sabe lo
que hace
para que te quiera
yo.
¡Oh, tu cuerpo,
henchido al viento,
desafiando la mar,
desafiando la playa,
la playa, la mar y el
cielo!
19
Desde alta mar
No quiero barca,
corazón barquero,
quiero ir andando por
la mar al puerto.
¡Qué dulce el agua
salada
con su salitre hecho
cielo!
¡No quiero sandalias,
no!
Quiero ir descalzo,
barquero
No quiero barca,
corazón barquero,
quiero ir andando por
la mar al puerto.
20
Yo te hablaba con
banderas,
hija de la panadera,
la que siempre eras
de pan
entre la grey
marinera.
Me perdí en la
tierra,
fuera de la mar.
Yo te hablaba, a los
luceros,
con la luna del
espejo
de una estrella
volandera.
Fuera de la mar,
me perdí en la
tierra.
21
Siempre que sueño las
playas,
las sueño solas, mi
vida.
...Acaso algún
marinero...
quizás alguna velilla
de algún remoto
velero...
22
Verano
—Del cinema al aire
libre
vengo, madre, de
mirar
una mar mentida y
cierta,
que no es la mar y es
la mar.
—Al cinema al aire
libre,
hijo, nunca has de
volver,
que la mar en el
cinema
no es la mar y la mar
es.
23
Elegía del cometa Halley
Ya era yo lo que no
era,
cuando apareció el
cometa.
Del mar de Cádiz,
Sofía,
saltaba su cabellera.
¡Ay, quién se la
peinaría!
Con un escarpidor
fino
salí a la ribera mía.
¡Suéltale la cauda,
madre,
que se la peine
Sofía!
Ya era yo lo que no
era.
24
Barco carbonero,
negro el marinero.
Negra, en el viento,
la vela.
Negra, por el mar, la
estela.
¡Qué negro su
navegar!
La sirena no le
quiere.
El pez espada le
hiere.
¡Negra su vida en la
mar!
25
Retorcedme sobre el
mar,
al sol, como si mi
cuerpo
fuera el jirón de una
vela.
Exprimid toda mi
sangre.
Tended a secar mi
vida
sobre las jarcias del
muelle.
Seco, arrojadme a las
aguas
con una piedra en el
cuello
para que nunca más
flote.
Le di mi sangre a los
mares.
¡Barcos, navegad por
ella!
Debajo estoy yo,
tranquilo.
26
Madrigal de Blanca-nieve
Blanca-nieve se fue
al mar.
¡Se habrá derretido
ya!
Blanca-nieve, flor
del norte,
se fue al mar del
mediodía,
para su cuerpo bañar.
¡Se habrá derretido
va!
Blanca-nieve,
Blanca-y-fría,
¿por qué te fuiste a
la mar
para tu cuerpo bañar?
¡Te habrás derretido
ya!
27
¡Por el mar, la
primavera!
¡A bordo va!
—¿De qué barco,
compañero?
—Del Florinda,
compañera.
¡A bordo va!
Llega.
¡Pronto, a la escala
real,
por verla
desembarcar!
28
Clara de luna
Despierta la mar,
velando.
San Telmo, velando,
arriba.
Yo, por la rada,
remando.
Y el viento de la
bahía,
sin sombra,
silabeando.
29
Mala ráfaga
Boyeros del mar
decían:
—Bueyes rojos, raudas
sombras,
ya oscuro, ¿hacia
dónde irían?
(¡Fuego en la noche
del mar!)
Carabineros del
viento
tampoco, no lo
sabían:
—¿Adónde esos bueyes
rojos,
raudas sombras,
volarían?
(¡Ardiendo está todo
el mar!)
30
Elegía del niño marinero
A Manuel Ruiz Castillo.
Marinerito delgado,
Luis Gonzaga de la
mar,
¡qué fresco era tu
pescado,
acabado de pescar!
Te fuiste,
marinerito,
en una noche lunada,
¡tan alegre, tan
bonito,
cantando, a la mar
salada!
¡Qué humilde estaba
la mar!
¡Él cómo la
gobernaba!
Tan dulce era su
cantar,
que el aire se
enajenaba.
Cinco delfines
remeros
su barca le
cortejaban.
Dos ángeles
marineros,
invisibles, la
guiaban.
Tendió las redes,
¡qué pena!,
por sobre la mar
helada.
Y pescó la luna
llena,
sola, en su red
plateada.
¡Qué negra quedó la
mar!
¡La noche, qué
desolada!
Derribado su cantar,
la barca fue
derribada.
Flotadora va en el
viento
la sonrisa amortajada
de su rostro. ¡Qué
lamento
el de la noche
cerrada!
¡Ay mi niño marinero,
tan morenito y galán,
tan guapo y tan
pinturero,
más puro y bueno que
el pan!
¿Qué harás, pescador
de oro,
allá en los valles
salados
del mar? ¿Hallaste el
tesoro
secreto de los
pescados?
Deja, niño, el
salinar
del fondo, y súbeme
el cielo
de los peces y, en tu
anzuelo,
mi hortelanita del
mar.
Переклади окремих поезій від інших перекладачів
17
Пірат
Піратом моря і неба,
коли не був, то буду.
Якщо не вкрав Аврору морську,
якщо не вкрав, то вкраду.
Піратом неба-моря
на винищувачі есмінців.
Зі мною шість матросів-сміливців.
Дві вахти — кожна по троє.
Якщо не вкрав Аврору з небес.
якщо не украв,
то вкраду.
20
Всі розмови прапорцями відбувалися між нами,
дочко булочниці, ти —
булочка між моряками.
Загубився між ланами,
кинув море я.
Всі розмови — світлячками,
сяйвом місяця в люстерку,
сяйвом місяця — між нами.
Кинув море я,
загубився між ланами.
24
Корабель вугілля возить.
Чорні на ньому матроси.
Чорні під вітром вітрила,
чорна вода залишилась.
Не плавання — чорне горе!
Меч-риба корабель той ранить,
сирена його не кохає — ганить.
Чорне життя таке в морі!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер.
Володимира Харитонова з видання
«Рафаель Альберті. Поезії»,
1969)
17
Пират
Морским и небесным пиратом,
если еще я не стал,
я им обязательно стану.
Если из моря зарю не достал,
если еще не достал,
я ее непременно достану.
На эсминце плывет капитаном
морской и небесный пират,
и шесть моряков великанов
на вахте посменно стоят.
Если я с неба зарю не достал,
если еще не достал,
я ее непременно достану.
19
В открытом море
Лодочник, друг, не нужна твоя лодка,
в порт я пойду по зеленым волнам.
Нежностью горькой соленого моря
залито небо до самого дна.
Лодочник, мне и сандалий не надо,
я босиком побегу по волнам.
Лодочник, друг, не нужна твоя лодка,
в порт я пойду по зеленым волнам.
24
Корабль, груженный углем.
Черны матросы на нем.
Черен парус его косой.
Черен след за его кормой.
Черен путь его в черном море.
На него дельфины плюют,
от него сирены бегут.
Не плаванье — черное горе.
20
Дочь булочницы, встарь
я изъяснялся флагами
с тобою, как сигнальщик.
Была ты булки лакомей,
а я — морской сухарь.
Мне не житье на суше,
а лишь одно удушье,
совсем как в западне.
С тобой я, помнишь, мальчиком
играл при звезд сверканье…
Но хуже, чем в капкане,
у вас на суше мне!
Немає коментарів:
Дописати коментар