Кармен Конде. Сестричка

 Сестричка
 
Із кирпатим носиком, геть манюня.
Як їй подобалося бігати пляжем! Входила в воду
без тіні страху.
І плавала так, наче то завше була її природна стихія.
Наче то хвилі виносили її на берег,
принісши іздалеку невинну, у піняві,
з розплющеними очима, окутану світлом.
 
Викотилася із хвилею на пісок і засміялася,
сміх дівчини і сміх моря, і підвелася,
мокра, крихітна, ніби щойно з’явилася між перламутрових стулок,
і пішла вглиб суші,
наче позичена у хвиль.
 
Ти пам’ятаєш?
Розкажи мені, що там вглибині моря.
Скажи, скажи мені, — просила я.
Вона не пам’ятала.
І, сміючись, знову пішла у воду.
І довірливо віддалася хвилям.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

 
La hermanilla
 
Tenía la naricilla respingona, y era menuda.
¡Cómo le gustaba correr por la arena! Y se metía en el agua,
y nunca se asustaba.
Flotaba allí como si aquél hubiera sido siempre su natural elemento.
Como si las olas la hubieran acercado a la orilla,
trayéndola desde lejos inocente en la espuma,
con los ojos abiertos bajo la luz.
 
Rodaba luego con la onda sobre la arena y se reía,
risa de niña en la risa del mar, y se ponía de pie,
mojada, pequeñísima, como recién salida de las valvas de nácar,
y se adentraba en la tierra,
como en préstamo de las olas.
 
¿Te acuerdas?
Cuéntame lo que hay allí en el fondo del mar.
Dime, dime, yo le pedía.
No recordaba nada.
Y riendo se metía otra vez en el agua.
Y se tendía sumisa sobre las olas.