I
З вікна споглядаю
рівнину Бае́си
у місячнім сяйві!
Гори у Касóрлі,
Аснайті́н і Ма́гіну!
І качорро тесані
з місяця і каменю
у Сьєрра Морені!
над оливняком
все літа й літа.
Поле, поле, поле.
ферми тут і там.
І кам’яний дуб
чорніє при дорозі
з Бае́си до У́беди.
III
влетіла сова.
Святий Христофор
замахав на неї,
Святої Марії.
А Діва промовила:
Облиш, хай собі п’є,
Святий Христофоре.
Святій діві Марії
принесла у дарунок.
Рівнино Бае́си,
снитиму тобою,
як буду далеко!
Куди би шлях не правив
Хосе де Майре́на —
бере свою гітару.
Коли їде верхи,
то вона у нього
на плечовому ремені.
На короткім поводі,
голову тримає
кінь його висóко.
Вантажені хмизом
брунатні віслючки
отам, поміж олив!
Твої козячі тропи
й зарості суничнику,
гірська моя Кордова!
Кордова романсів,
Кордова рівнинна!..
Рже і мукає заплава,
творена Гвадалквівіром.
Сивасті оливи,
шляхи-дороги білі.
Висотала сонце
спека у долині;
і пам’ять про тебе
з мене врешті висотала
пилява душа
годин нещасливих.
Примітки
Качорро — кам’яна лава під вікном, характерний елемент старих
будинків в Еспанії.
Зелену галузку/Святій діві Марії/принесла у дарунок — оливкова гілка є традиційним символом миру й перемоги, а також відсилкою до євангельських подій, що сталися під час перебування Христа на Оливній горі в Гетсиманському саду. А образ сови можна інтерпретувати ще й як відсилку до античности, цей птах за легендами супроводжував Афіну, давньогрецьку богиню мудрости, яка, до речі, як і Марія, була дівою. Маю кліпси 😇, які є відтворенням давньогрецької дхарми, на якій зображено сову Афіни й оливкову галузку.
Антоніо Мачадо жив у Баесі (муніципалітет на півдні Еспанії,
у провінції Хаен) протягом 7 років. Він перевівся туди після смерти коханої дружини
Леонор Іск’єрдо , яка померла в Сорії 1 серпня 1912 року у віці 18 років.
Мачадо викладав французьку граматику у старшій школі, розташованій
у старовинному університеті Баеси. Тут він багато писав і активно листувався з
провідними діячами еспанської культури, серед яких Хуан Рамон Хіменес, Хосе
Ортега-і-Гассет, Мігель де Унамуно, Рамон Марія дель Валле-Інклан, Асорін... Чи
не перегукуються для вас ці «Начерки» із
«Платеро і я» Хуана Рамона Хіменеса? Там же Антоніо Мачадо уперше зустрівся
(але ще не познайомився) із Федеріко Гарсією Льоркою, який приїхав до Баеси зі
студентською туристичною групою. Саме в Баесі Мачадо написав збірку «Нові пісні»,
до складу якої входить ця поезія, але опублікував збірку пізніше, в 1924 році.
В цей період Мачадо часто здійснював екскурсії пішки на
самоті або з кількома друзями через пагорби, що відокремлюють Баесу від Убеди,
через гірські хребти Касорла та Сегура, що належать до великого гірського
масиву Сьєрра Морена, біля витоків великої річки Гвадалквівір.
Проблема несоответствия языка иноязычного произведения вкусам читателя принимающей культуры стояла перед переводчиками всегда и решалась по-разному: то в пользу иностранности оригинального произведения, то в пользу читательских вкусов – иначе говоря, то в пользу очуждения, то в пользу одомашнивания переводимых произведений. Эти два подхода, как замечает М.Л. Гаспаров, в культуре чередуются, и в двадцатые годы XX в. в Советской России был всё еще в силе очуждающий подход, унаследованный от Серебряного века, – подход, требовавший наивозможной точности перевода и сохранения определенного налета иностранности и необычности текста, что Е.Л. Ланн определял как требование сохранения авторского стиля. Причем культурный маятник качнулся в эту сторону не только в России: одновременно в Германии Вальтер Беньямин пишет в «Задачах переводчика», что «истинный перевод весь просвечивает, он не скрывает оригинала, не заслоняет ему свет, он позволяет лучам чистого языка беспрепятственно освещать оригинал, словно усиливая их своими собственными средствами.
...
К двадцатым годам XX в. это было, однако, уже не первое колебание маятника, и начитанные литературоведы, писавшие о переводе, уже знали из истории о разном отношении к языку подлинника. Ф.Д. Батюшков усматривал связь между отношением к подлиннику (в том числе и к его языку), с одной стороны, и развитостью народа, к которому принадлежит переводчик, в сравнении с народом, к которому принадлежит автор, – с другой стороны. Если переводчик принадлежал к народу, считающему себя художественно более развитым, чем народ, к которому принадлежал автор подлинника, то переводы делались принципиально неточными, адаптировались под вкус принимающего народа; если, наоборот, переводчик принадлежал к художественно менее развитому народу, то наблюдалась «рабская зависимость перевода от языка подлинника»; если же оба народа находились на одинаковой степени духовного развития, то появлялась возможность адекватного перевода.
I
Desde mi ventana,
¡campo de Baeza,
a la luna clara!
¡Montes de Cazorla,
Aznaitín y Mágina!
¡De luna y de piedra
también los cachorros
de Sierra Morena!
Sobre el olivar,
se vio la lechuza
volar y volar.
Campo, campo, campo.
Entre los olivos,
los cortijos blancos.
Y la encina negra,
a medio camino
de Úbeda a Baeza.
Por un ventanal,
entró la lechuza
en la catedral.
San Cristobalón
la quiso espantar,
al ver que bebía
del velón de aceite
de Santa María.
La Virgen habló:
Déjala que beba,
San Cristobalón.
Sobre el olivar,
se vio la lechuza
volar y volar.
A Santa María
un ramito verde
volando traía.
¡Campo de Baeza,
soñaré contigo
cuando no te vea!
Dondequiera vaya,
José de Mairena
lleva su guitarra.
Su guitarra lleva,
cuando va a caballo,
a la bandolera.
Y lleva el caballo
con la rienda corta,
la cerviz en alto.
¡Pardos borriquillos
de ramón cargados,
entre los olivos!
¡Tus sendas de cabras
y tus madroñeras,
Córdoba serrana!
¡La del romancero,
Córdoba la llana!...
Guadalquivir hace vega,
el campo relincha y brama.
Los olivos grises,
los caminos blancos.
El sol ha sorbido
la calor del campo;
y hasta tu recuerdo
me lo va secando
este alma de polvo
de los días malos.
I
В ясном свете луны
горные хребты Баэсы
из окна мне видны.
Несколько вершин:
Касорла, Макина, Аснайтин.
Скалы серые —
псы сторожевые
спящей сьерры.
В блеске матовом листва;
над оливковою рощей
пролетает сова.
Там и тут, тут и там,
средь олив дома беленые
открываются глазам.
И над узкой дорогой,
что ведет из Убеды в Баэсу,
дуб чернеет далёко.
Сова влетела
в окно собора —
пить захотела.
Из лампадки маслянистой
пьет пред Девою Пречистой.
Взгляд Святого Христофора
полон гневного укора:
богохульничает птица!
Но глаза Пречистой
светятся лучисто:
пусть жажда утолится!
В блеске матовом листва;
над оливковою рощей
пролетает сова.
Легок ее лёт.
Пресвятой Марии
веточку несет!
И в дальней стороне,
о земля баэсская,
пригрезишься ты мне.
Где Хосе Майрена,
там и песнь гитары, —
это непременно.
Он коня седлает,
за спиной — гитара,
это всякий знает.
Знают все: недаром
в путь пустились снова
всадник и гитара.
Средь олив заметны
ослики, бредущие
с ворохами веток.
Кордовские горы —
деревья земляничные,
козьих троп узоры.
Кордовские равнины
воспеты в романсах старинных...
Гвадалквивир — средь полей и лугов.
Ржанье коней, мычанье быков.
Белая дорога,
ряд олив над ней.
Высосало солнце
свежий цвет полей.
Даже образ твой
сушит суховей —
пыльная душа
этих скверных дней.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Виктора Андреева и Анастасии Миролюбовой,
из академического издания «Антонио Мачадо.
Полное собрание стихотворений. 1936», 2007)
начерки II–V:
https://www.youtube.com/watch?v=F2t_nm9HFjU&ab_channel=ArtLlobet%7CFestivaldelesArtsilaGuitarra
перший начерк і ще кілька фрагментів:
https://www.youtube.com/watch?v=3XN4igomv6k&ab_channel=quijadaproducciones
останній начерк: https://www.youtube.com/watch?v=XxiXVBhw95c&ab_channel=caleidoscope
Немає коментарів:
Дописати коментар