Зі збірки «Людські вірші»
Бувають дні, коли мене охоплює...
Бувають дні, коли мене охоплює таке щедре і таке делікатне
прагнення любити, цілувати ніжність ув обидва її лики
і звідкись іздалека, нагальна і невідпорна,
з’являється жага полюбити, будь-що-будь і щосили,
того, хто мене ненавидить, хто шматує аркуш хлоп’яти,
ту, яка плаче, бо плакав він,
і короля виноробів, і невільника вод,
і того, хто ховає свій гнів,
і того, хто пітніє, хто проходить повз мене, хто витрушує себе просто мені у душу.
І від цього моя рука тягнеться пригладити
волосся тому, хто до мене говорить, пожалувати по голові солдата,
поправити великому його сяйво, а мізерному — його значущість.
Я ладен особисто
випрасувати хустинку нездатному плакати,
а коли я сумний чи мені болить моє щастя,
я прагну оточити турботою дітлахів і геніїв.
Мені хочеться допомогти доброму стати трішечки злішим
і кортить всістися праворуч від шульги та прислужитися німому
усім, чим тільки зможу, а також я несамовито бажаю
омити ноги кульгавому
і приспати одноокого ближнього.
О, ця любов, ця жага, така особиста й усесвітня,
людська й релігійна, така давня!
Вона сягає мого волосся,
підіймаючись від споду, від Адамового паху,
і, надходячи здалека, породжує бажання цілувати
у шалик співака
і страдника у його розжарену пательню,
глухого у безсмисне гуготіння у його черепі,
а того, хто вклав у мої груди дещо мною забуте,
у його Данте, у його Чапліна, у плечі.
І я сповняюся бажанням, зрештою,
перебуваючи на упивній межі нестяму
чи коли серце вже не вміщується мені у грудях, о, я волів би тоді
допомогти розреготатися усміхненому,
посадовити пташеня на оголений завийок лиходієві,
лікувати хворих, розлючуючи їх,
купити щось у крамаря,
допомогти убити убивці — жахлива річ! —
і хотів би я був стати добрим до самого себе
в усьому.
6 листопада 1937 р.
De «Poemas humanos»
Me viene, hay días, una gana ubérrima...
Me viene, hay días, una gana ubérrima, política,
de querer, de besar al cariño en sus dos rostros,
y me viene de lejos un querer
demostrativo, otro querer amar, de grado o fuerza,
al que me odia, al que rasga su papel, al muchachito,
a la que llora por el que lloraba,
al rey del vino, al esclavo del agua,
al que ocultóse en su ira,
al que suda, al que pasa, al que sacude su persona en mi alma.
Y quiero, por lo tanto, acomodarle
al que me habla, su trenza; sus cabellos, al soldado;
su luz, al grande; su grandeza, al chico.
Quiero planchar directamente
un pañuelo al que no puede llorar
y, cuando estoy triste o me duele la dicha,
remendar a los niños y a los genios.
Quiero ayudar al bueno a ser su poquillo de malo
y me urge estar sentado
a la diestra del zurdo, y responder al mudo,
tratando de serle útil en
lo que puedo, y también quiero muchísimo
lavarle al cojo el pie,
y ayudarle a dormir al tuerto próximo.
¡Ah querer, éste, el mío, éste, el mundial,
interhumano y parroquial, provecto!
Me viene a pelo
desde el cimiento, desde la ingle pública,
y, viniendo de lejos, da ganas de besarle
la bufanda al cantor,
y al que sufre, besarle en su sartén,
al sordo, en su rumor craneano, impávido;
al que me da lo que olvidé en mi seno,
en su Dante, en su Chaplin, en sus hombros.
Quiero, para terminar,
cuando estoy al borde célebre de la violencia
o lleno de pecho el corazón, querría
ayudar a reír al que sonríe,
ponerle un pajarillo al malvado en plena nuca,
cuidar a los enfermos enfadándolos,
comprarle al vendedor,
ayudar a matar al matador —cosa terrible—
y quisiera yo ser bueno conmigo
en todo.
6 nov 1937
Из сборника «Человечьи стихи»
Бывают дни, когда я вдруг охвачен...
Бывают дни, когда я вдруг охвачен
безудержным желанием любить, без памяти любить,
и всю на свете нежность в ее обоих лицах целовать!
Во что бы то ни стало я хочу любить того, кому я ненавистен,
кто у ребенка разорвал рисунок,
и ту, что плачет, если ты заплачешь,
кто в гневе молча прикусил губу,
тех, кто шагает, кашляет, потеет
и кто вытряхивает ежедневно себя мне в душу.
И вот я ради этого хочу
той, кого слушаю, погладить нежно пряди,
солдату — волосы поправить, нимб — герою, а скромному — величие его.
Не знавшим слёз я дать хочу платок,
а если мне от горя или счастья
уж очень станет больно, я начну
латать прорехи гениям и детям.
Хочу помочь я доброму стать злее,
спешу усесться справа от левши,
немому дать ответ
и вымыть ноги хромому, а слепцу помочь уснуть.
Любовь такая личная, моя,
и в то же время общая, земная, всемирная, всегдашняя любовь!
Она ко мне приходит из глубин,
из чресел общества
и до корней волос
желаньем полнит целовать певца
в нашейный шарф, а грешника из пекла —
в его ожоги от сковороды,
глухого — в вечный гул в его мозгу,
и Чаплина, и Данте, что на плечах у них,
тех, кто в моей груди былое будит.
Еще хотел бы я, когда стою
у кромки упоительной насилья
или когда вся грудь — сплошное сердце,
помочь улыбке превратиться в смех,
злодею подпустить рассвета в душу,
целить больных,
купить у продавца
и даже — страшно вымолвить! —
помочь убить убийце...
А еще хотел бы
я добрым стать с самим собой
во всем.
6 ноября 1937 года
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Эдуарда
Гольдернесса, 1966)
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар