Маріо Бенедетті. Це мій дім

Зі збірки «Лиш поки що» (1948–1950)

Це мій дім
 
Поза сумнівами. Це мій дім,
тут я стався, і тут
плекав грандіозні ілюзії.
Це мій дім, загублений в часі.
 
Настає осінь, і він захищає мене,
приходить весна, і він мене засуджує.
У мене мільйони гостей,
що сміються й їдять,
злягаються і сплять,
грають і розмірковують,
мільйони гостей, що нудяться
і потерпають від снищ і нервових зривів.
 
Поза сумнівами. Це мій дім.
Перед ним проходять
усі собаки й дзвіниці.
Але в мій дім ударяють блискавки,
і одного дня вони розколють його надвоє.
 
А тоді — не знаю, де знайду прихисток,
адже усі двері ведуть геть зі світу.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Маріо Бенедетті. Ця битва

Зі збірки «Повсякденне» (1978–1979)

Ця битва
 
Як узгодити
вигубну
ідею смерти
із цією нестримною
жагою життя?
 
як поєднати жах
перед майбутнім ніщо
з усепроникною радістю
минущого і справжнього
кохання?
 
як знешкодити надгробок
насінням?
косу
гвоздиком?
 
мабуть то і є людина?
ця битва?
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Маріо Бенедетті. Літо

 Зі збірки «Конторські вірші» (1953–1956)

Літо
 

Я зачиняю вечір

скінчено

по роботі

от же ж мені це небо

що струмує рікою

це настійне повітря

що нетерпеливиться зовні

скінчено

по роботі

пальці уже мов ватяні

голова десь далеко

а очі наповнені снами

хіба знаю

бачу лиш стіни

скінчено

по роботі

стіни з до́корами наганами 

із наказами

з люттю

бідні-біднесенькі стіни

із самотнім календарем

скінчено

по роботі

най перегортається звільна

це шістнадцяте грудня.

Я зачиняю вечір

але дзвенить телефон

так сеньйоре сю ж мить

чомуні колизабажаєте.

 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. Для розуміння значення цієї збірки, яка принесла авторові довгоочікуване визнання, в кінці публікації я наведу фрагмент передмови до російського видання вибраних творів Маріо Бенедетті. «Неокончательное слово Марио Бенедетти»

Маріо Бенедетті. Провідна стаття

Зі збірки «Поезії сьогоднення» (1958–1961)

Провідна стаття

Нація — це яблуко

принадне червоне яблуко

й не знати хто його вкусить

нація — це сурма

стара хрипата сурма

і не знати хто в неї засурмить

нація — це лангуст

жахливий м’язистий лангуст

і не знати хто його вб’є

о ми усі стоїмо за Реформу

себто за те щоби втопити сурми у чорнилі 

з’їсти яблука зі шкіркою

та запросити лангустів на недільний чай

авжеж ми обома руками за реформу

чи  — инакше кажучи — проти Реформи

і як нам нагадує шанований колега

одинадцять відсотків наших немовлят

є комуністами й корисними ідіотами

а отже наступним нашим гаслом має бути

додамо їм арсен у пляшечки

так ми будемо морально готові

методично і навіть співчутливо

зрошувати землю людей доброї волі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Маріо Бенедетті. Пляшка у морі

Зі збірки «Життьове» (1978–1979)

Пляшка у морі

Море — це гра випадковостей                                      

Вісенте Уйдобро                                   

Ці шість рядків я у пляшці вкидаю у море
із заміром потаємним: аж ось коли-небудь
вона допливе до майже пустельного пляжу
дитина її натрапить і відкоркує не гаючись
та замість рядків камінці із неї посипляться
сигнали SOS і «Увага!» і черепашки.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)