Зі збірки «Лиш поки що» (1948–1950)
тут я стався, і тут
плекав грандіозні ілюзії.
Це мій дім, загублений в часі.
приходить весна, і він мене засуджує.
У мене мільйони гостей,
що сміються й їдять,
злягаються і сплять,
грають і розмірковують,
мільйони гостей, що нудяться
і потерпають від снищ і нервових зривів.
Перед ним проходять
усі собаки й дзвіниці.
Але в мій дім ударяють блискавки,
і одного дня вони розколють його надвоє.
адже усі двері ведуть геть зі світу.
De «Sólo mientras tanto» (1948–1950)
aquí sucedo, aquí
me engaño inmensamente.
Ésta es mi casa detenida en el tiempo.
la primavera y me condena.
Tengo millones de huéspedes
que ríen y comen,
copulan y duermen,
juegan y piensan,
millones de huéspedes que se aburren
y tienen pesadillas y ataques de nervios.
Todos los perros y campanarios
pasan frente a ella.
Pero a mi casa la azotan los rayos
y un día se va a partir en dos.
porque todas las puertas dan afuera del mundo.
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар