Федеріко Гарсія Льорка. Поле

Зі збірки «Книжка поезій», 1921
Поле
 
Під попелястим небом
Білі дерева.
Вугільно чорніє
Стерня спалена.
На рані заходу
Керва запекла.
А гора бгається
Споловілим папером.
Никне байраками
Курява стежка.
Недвижні затони.
Каламутні джерела.
Сірину червонясту
Дзвоном пронизують череди.
Стара матінка норія,
Відчитавши розарій, завмерла.

Під попелястим небом
Білі дерева.

 
Примітки
Норія — велике колесо з ківшами для переміщення рідини або сипучих речовин, наприклад водочерпалка. Цей образ не один раз зустрічається у поета — див. поезії «Діямант» та «Ідилія», — але цікаво, що в цих двох поезіях він несе різне емоційне навантаження.
Розарій (від лат. rosarium — трояндовий сад) — традиційний цикл християнських молитов, які читають, перебираючи спеціяльні чотки, що їх також називають розарієм.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

De «Libro de Poemas», 1921
Campo
 
El cielo es de ceniza.
Los árboles son blancos,
Y son negros carbones
Los rastrojos quemados.
Tiene sangre reseca
La herida del Ocaso,
Y el papel incoloro
Del monte, está arrugado.
El polvo del camino
Se esconde en los barrancos.
Están las fuentes turbias
Y quietos los remansos.
Suena en un gris rojizo
La esquila del rebaño,
Y la noria materna
Acabó su rosario.
 
El cielo es de ceniza.
Los árboles son blancos.
 
1920
 

Ось инша версія мого перекладу, точніша за розміром, римуванням і за деталями, а проте... Я розміщую її тут як ілюстрацію того, що не завжди точніше означає краще:

 
Поле
 
Небо мов попіл.
Дерева білясті.
Вугільно чорніють
Стерні попалені.
У заходу кров
Запеклася на рані.
А гора бгається
Папером побляклим.
Дорожня курява
Никне байраками.
Каламутні джерела.
Недвижні плавні.
Калатайло звучить
В сірині червонястій.
Матінка норія
Відчитала розарій.
 
Небо мов попіл.
Дерева білясті.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)



Поле
 
У неба пепельный цвет,
а у деревьев — белый,
чёрные, чёрные угли —
жнивьё сгорело.
Покрыта засохшей кровью
рана заката,
бумага бесцветная гор
скомкана, смята.
Прячется серая пыль
в овраг придорожный,
ручьи помутнели, а заводи
уснули тревожно.
Колокольчики стада
звенят несмело,
водокачка застыла
и онемела.
 
У неба пепельный цвет,
а у деревьев — белый.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Михаила Кудинова)

Опубліковано:
Мітки: , , ,

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописати коментарі (Atom)