Ідилія
Присвячується Енріке
Дюрану
Ти звеліла: я мушу повісти
тобі весни таємницю.
А я ж на тій таємниці
знаюсь так, як оця ялиця.
Поглянь, її тисяча пальчиків
указують тисячу напрямків.
Так і я не сказав тобі, мила,
чому річка така повільна.
Лиш поклав у свій голос-нетечу
попелясте небо очей твоїх.
Обійди круг мене, смагляночко!
Та пильнуй моє листячко в таночку!
Оббіжи, співаючи голосно,
оглядовим кохання колесом.
Ай, не можу, хоч як би хотілося,
поділитись весни таємницею!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Idilio
A Enrique Durán
Tú
querías que yo te dijera
el
secreto de la primavera.
Y yo
soy para el secreto
lo
mismo que es el abeto.
Árbol
cuyos mil deditos
señalan
mil caminitos.
Nunca
te diré, amor mío,
por qué
corre lento el río.
Pero
pondré en mi voz estancada
el cielo
ceniza de tu mirada.
¡Dame
vueltas, morenita!
Ten
cuidado con mis hojitas.
Dame
más vueltas alrededor,
jugando
a la noria del amor.
¡Ay! No
puedo decirte, aunque quisiera,
el
secreto de la primavera.
Ідилія
Ти все просиш: «Поясни
таємницю весни».
Я про тую таємницю
менше знаю, ніж ялиця...
Вкаже тисяча хвоїнок
зразу тисячу стежинок.
Не скажу тобі, хупавко,
чого річка тече плавко,
та в голос візьму для сили
неба з очей твоїх сивих.
Гей, дівчино, погуляймо,
тільки віття не ламаймо!
Пограймося, хмелю ради,
у любов навпереваги.
А ще мені поясни
таємницю весни.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)
Идиллия
Не проси — ни
словом, ни видом
я секретов весны
не выдам.
Потому что для
них давно я —
словно
вечнозеленая хвоя.
Сотни пальцев,
тонких и длинных,
тычут с веток во
сто тропинок.
Не скажу я тебе,
мое диво,
отчего так река
ленива.
Но вместит моя
песня немо
глаз твоих
светло-серое небо.
Закружи меня в
пляске долгой,
только хвои
побойся колкой.
Закружи ты меня
на счастье
в звонкой нории,
полной страсти.
Ай! Не место
мольбам и обидам, —
я секретов весны
не выдам.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Якова Серпина)
Послухати в
оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар