Зі
збірки «Співи життя та надії. Лебеді й инші
поезії», 1905
XL
Віл, якого я бачив одного дня у дитинстві,
що парував посеред родючого поля,
сповненого гармонії тропіків, під сонцем кармінним
і золотим нікарагуанським, — і горличка
з лісу, повного звуками вітру, сокир, пташиного співу
та ревіння диких биків, — я вітаю вас, моя жизне!
Воле важкий і повільний, пригадую, бачучи тебе,
ранок солодкий, що кликав доїти корову,
коли моє існування було іще біло-рожевим;
а ти, горянко ласкава, моя повірнице-горличка
для моєї весни проминулої ти тепер уособлення
того, що було у ній від Весни божественної.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
De «Cantos de vida y esperanza. Los cisnes y otros poemas», 1905
XL
Allá lejos
Allá lejos
Buey
que vi en mi niñez echando vaho un día
bajo el
nicaragüense sol de encendidos oros,
en la
hacienda fecunda, plena de armonía
del
trópico; paloma de los bosques sonoros
del
viento, de las hachas, de pájaros y toros
salvajes,
yo os saludo, pues sois la vida mía.
Pesado
buey, tú evocas la dulce madrugada
que
llamaba a la ordeña de la vaca lechera,
cuando
era mi existencia toda blanca y rosada,
y tú,
paloma arrulladora y montañera,
significas
en mi primavera pasada
todo lo
que hay en la divina Primavera.
Там, далеко...
В дитинстві бачив я: наш віл од поту димний,
Віл Нікарагуа, де сонце злото ллє;
В асьєнді*, у садах звучать тропічні гімни,
І горлиця в гаю крильми так дзвінко б’є;
Сокиро, биче, й ти, о вітре мій нестримний,
Вітаю щиро вас, бо ви — життя моє.
Той віл в мені збудив усі згадки поснулі
І ранок молодий вже бачиться мені, —
Спішать корів доїть, земля в ранковім гулі,
Щасливий я живу, як у рожевім сні;
О сиза горлице, в моїй весні минулій
Ти значиш все, що є в божественній весні.
*Асьєнда — тут: садиба.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Михайла Литвинця)
Там, далеко
Вол детства моего —
от пота он дымится, —
вол Никарагуа,
где солнце из огня
и в небе тропиков
гармония струится;
ты, горлинка
лесов, где спорят в шуме дня
и ветер, и топор,
и дикий бык, и птица, -
я вас
приветствую: вы — это жизнь моя.
Про утро, тучный
вол, ты мне напоминаешь:
пора доить коров,
пора вставать и мне;
живу я в розовом
и нежно-белом сне;
горянка горлинка,
воркуешь, в небе таешь, —
в моей весне
былой ты олицетворяешь
все то, что есть
в самой божественной весне.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Овадия
Савича)
Послухати в
оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар