Мушля
Присвячується Антоніо Мачадо
Велику злотаву мушлю я на пляжі
натрапив —
була важка і оздоблена візерунком з виборних перлів;
Європа торкалась її перстами божественними,
на спині бика небесного хвилі перетинаючи.
Підніс до вуст, й несподівано голосно пролунали
горна морського звуки, потужні і древні,
і таємницю коштовну повідали мірним шепотом,
коли до вуха приклав, її темно-сині надра.
І я відчув на губах гіркий присмак вітрів солоних —
тих, що під зорями, які мрії Ясона викохували,
напинали вітрила корабля аргонавтів,
і вітер незнаний приніс гуркіт хвиль, незнайому мову
і відчуття, що здіймається палуба, а потім з-під ніг уходить...
(А мушля, схожа на серце, тремтіла в руках).
1903
Caracol
A Antonio Machado
En la
playa he encontrado un caracol de oro
macizo
y recamado de las perlas más finas;
Europa
le ha tocado con sus manos divinas
cuando
cruzó las ondas sobre el celeste toro.
He
llevado a mis labios el caracol sonoro
y he
suscitado el eco de las dianas marinas,
le
acerqué a mis oídos y las azules minas
me han
contado en voz baja su secreto tesoro.
Así la
sal me llega de los vientos amargos
que en
sus hinchadas velas sintió la nave Argos
cuando
amaron los astros el sueño de Jasón;
y oigo
un rumor de olas y un incógnito acento
y un
profundo oleaje y un misterioso viento...
(El
caracol la forma tiene de un corazón.)
1903
Рапана
Присвячується Антоніо
Мачадо
Знайшов я мушлю золоту в піску,
Перлинами обсипану рапану;
Європа, на божественнім бику
Морями пропливавши в даль багряну,
Торкнула пальцями її, сяйну й дзвінку.
Я в ній роз’ятрив музику рахманну —
Мені заграли в темнім завитку
Блакитні шахти й глиби океану.
Прийшли вітри до мене з далини
Ті, що Ясону навівали сни,
Коли він Арго вів крізь бурі й шторми.
Я вчув у далечизні голубій
Незнані голоси і хвиль прибій —
Та дивна мушля має серця форми.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Дмитра Павличка)
Раковина
Посвящается Антонио Мачадо
Я отыскал ее на
берегу морском;
она из золота,
покрыта жемчугами;
Европа влажными
брала ее руками,
плывя наедине с
божественным быком.
Я с силой дунул в
щель, и, словно дальний гром,
раскат морской
трубы возник над берегами,
и полился
рассказ, не меркнущий веками,
пропитанный
насквозь морями и песком.
Светилам по душе
пришлась мечта Язона,
и ветры горькие
ветрил вздували лоно
на «Арго»-корабле;
вдыхая ту же соль,
я слышу голос
бурь и ропщущие волны,
и незнакомый звон,
и ветер, тайны полный…
Живого сердца
стук, живого сердца боль.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Овадия
Савича)
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар