Осінні вірші
Коли до тебе звертаються думки мої — ллються пахощі
і так дивовижно поглиблюється твій погляд, сповнений
ніжності.
Босоніж, легка і замріяна, по крайці морській виступаєш,
по білі пінній, й уста твої усю радість світу утілюють.
Кохання минуще — так мало живе його очарування,
й його насолода і біль його однаково нетривалі.
Година лише минула, як писав на снігу ім’я твоє,
щойно лиш над пісками злунали слова кохання.
Аж ось уже закружляло листя в гаю тополиному,
де блукають самотні й такі закохані пари.
І в чару осені, повну її вина летаргійного,
твої ружі, о весно, уже облітати мають.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Versos de otoño
Cuando
mi pensamiento va hacia ti, se perfuma;
tu
mirar es tan dulce, que se torna profundo.
Bajo
tus pies desnudos aún hay blancos de espuma,
y en
tus labios compendias la alegría del mundo.
El amor
pasajero tiene encanto breve,
y
ofrece un igual término para el gozo y la pena.
Hace
una hora que un nombre grabé sobre la nieve;
hace un
minuto dije mi amor sobre la arena.
Las
hojas amarillas caen en la alameda,
en
donde vagan tantas parejas amorosas.
Y en la
copa de otoño un vago vino queda
en que
han de deshojarse, primavera, tus rosas.
Осенние стихи
Даже дума моя о
тебе, словно запах цветка, драгоценна;
взор твой, темный
от нежности, нехотя сводит с ума;
под твоими босыми
ногами еще не растаяла пена,
и улыбкой твоей
улыбается радость сама.
В том и прелесть
летучей любви, что ее обаяние кратко,
равный срок
назначает и счастью она, и тоске.
Час назад я
чертил на снегу чье-то милое имя украдкой,
лишь минуту назад
о любви я писал на песке.
В тополиной аллее
беснуются листья в последнем веселье,
там влюбленные
пары проходят, грустны и легки.
В чаше осени
ясной на дне оседает туманное зелье,
в это зелье,
весна, опадут твоих роз лепестки.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Майи
Квятковской)
Послухати в оригіналі:
читає
мексиканський поет Рубен
Боніфас Нуньо
Немає коментарів:
Дописати коментар