Печально, дуже
печально
Якось глядів я печально, дуже печально,
як зносилась і спадала вода у фонтані.
Ніч була ніжна і срібна. Сльози роняла.
Плакала ніч. Ридала. Скрушно зітхала.
І фіолетовий смерк аметистом мінився
змішуючись зі сльозами митця таємничого.
Я був тим митцем, тим таємничим плакальником,
що розчинився душею у струмі фонтану.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Triste, muy tristemente
Un día
estaba yo triste, muy tristemente
viendo
cómo caía el agua de una fuente.
Era la
noche dulce y argentina. Lloraba
la
noche. Suspiraba la noche. Sollozaba
la
noche. Y el crepúsculo en su suave amatista,
diluía
la lágrima de un misterioso artista.
Y ese
artista era yo, misterioso y gimiente,
que
mezclaba mi alma al chorro de la fuente.
Печально...
Однажды — очень
печально, печально и безжеланно, —
смотрел я, как
капля за каплей течет вода из фонтана;
а ночь была
серебристой и тихой была. Стонала
ночь. Причитала
ночь. Слезу за слезой роняла
ночь. И мрак
аметистовый, казалось, светлел без света —
его разбавили
слезы неведомого поэта.
И я был этим
поэтом, неведомый и печальный,
всю душу свою
растворивший в струе фонтана хрустальной.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Майи Квятковской)
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар