Федеріко Гарсія Льорка. Діямант

Зі збірки «Книжка поезій», 1921
Діямант
 
Діямантовим пругом
Зірка небо подряпала.
Так хоче втекти зі всесвіту
Ця світлосяйна птаха,
Що гайнула з гнізда незмірного,
Де томилася, полоняночка,
А не знала, ой, не знала,
Що ланцюга на шийці мала.

Щоб не втрапила була до дзьобу
Неземним польованцям,
Лебедям срібнолитим
На гладіні мовчання.
 
Старанно читають абетку
Вголос осокорята,
Гойдає руками мертвими
Древній сокір у такт навчання.
А на горі далекій
Мертвяки позбиралися
І жваво ріжуться в карти —
Нудне бо життя цвинтарне!
 
Жабко, заводь свою пісню!
Цвіркуне, ти ж приєднаєшся?
Хай звуками флейт наповнися
Узлісся і навіть гущавина.

А я рушаю додому.
В голові у мене кружляння
Двох лісових голубок.
Ген на овиді опускається
Ковчег дня у небесні води.
Норія часу жаска!
 

Листопад  l920 (Гранада)
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 
Примітки

Норія — велике колесо з ківшами для переміщення рідини або сипучих речовин, найпоширенішим її різновидом є водочерпалка. Льорка не раз згадує норію у своїх поезіях, див. «Поле» та «Ідилія», але,  що цікаво, щоразу з иншим емоційним навантаженням.

Сокір, він же осокір — чорна тополя.

Кілька слів щодо рими. 

Ця поезія, як більшість поетичної творчости Льорки, римована не повними римами, а наскрізним асонансом. Еспанський асонанс — це збіг двох голосних (в останніх словах віршів, що римуються) останньої наголошеної і останньої ненаголошеної: птАха— полонЯночка, це слова, що на еспанський слух римуються правильно, як і всі парні вірші в мєму перекладі. Окрім одного, який закінчується словом цвинтАрне — воно вибивається зі схеми римування А—а, бо остання ненаголошена голосна в ньому — «е», і така рима на еспанський слух є невмілою. (Не обов’язково, щоб, як тут, наголошена і ненаголошена голосні були однакові, в оригіналі маємо асонанс Е—о). 

Однак в українській традиції перекладу асонансу, що її визначають Ігор Качуровський, який описав і продемонстрував її у своїй «Фоніці» та Микола Лукаш у своїх перекладах, і якої дотримується також знаний перекладач-еспаніст Сергій Борщевський, остання ненаголошена голосна до уваги не береться. Ігор Качуровський визначає асонанс як збіг наголошених голосних, і так він і перекладає еспаномовну поезію. Підхід Миколи Лукаша є чимось середнім: хоча й не всі останні ненаголошені голосні в його перекладах асонансних поезій збігаються, а все ж таких, що не збігаються, не так і багато. Так само зазвичай буває і в моїх перекладах. Щодо Сергія Борщевського, його збірці вибраної поезії Луїса де Ґонґори один з романсів перекладено за еспанськими правилами, хоч загалом у тих перекладах, з якими я знайома, пан Сергій слідує підходові Качуровського.

В цьому є певна логіка. Асонанс в ролі рими у нашій поезії мало поширений, і треба ще пошукати поетів, які ним користуються. Один із них — Микола Вінграновський, у якого, втім, асонанси не домінують, а можуть лиш зустрітися раз чи кілька разів на поезію, використані разом із точними, гарними і вигадливими римами. При цьому наш асонанс — це збіг лише наголошених голосних, традиції збігу і останніх ненаголошених, наскільки мені відомо (я можу помилятися), у нас немає. Та й узагалі асонансна рима є для нас чимось екзотичним. Отже відсутність обов’язкового збігу останніх ненаголошених голосних не справляє на українця враження неякісного римування. Зате, вирішивши не дотримуватися цього еспанського правила, перекладач отримує додатковий ступінь свободи і може точніше відтворити текст оригіналу. Як завжди, переклад — мистецтво втрат. І така втрата видається виправданою. Але в перекладі цієї поезії Льорки, як і в деяких инших своїх перекладацьких роботах, я постаралася дотриматися правила збігу двох голосних, щоб показати читачеві, яким є саме еспанський асонанс.


De «Libro de Poemas», 1921
El diamante
 
El diamante de una estrella
Ha rayado el hondo cielo,
Pájaro de luz que quiere
Escapar del universo
Y huye del enorme nido
Donde estaba prisionero
Sin saber que lleva atada
Una cadena en el cuello.
 
Cazadores extrahumanos
Están cazando luceros,
Cisnes de plata maciza
En el agua del silencio.
 
Los chopos niños recitan
Su cartilla; es el maestro
Un chopo antiguo que mueve
Tranquilo sus brazos muertos.
Ahora en el monte lejano
Jugarán todos los muertos
A la baraja. ¡Es tan triste
La vida en el cementerio!
 
¡Rana, empieza tu cantar!
¡Grillo, sal de tu agujero!
Haced un bosque sonoro
Con vuestras flautas. Yo vuelo
Hacia mi casa intranquilo.
 
Se agitan en mi cerebro
Dos palomas campesinas
Y en el horizonte, ¡lejos!,
Se hunde el arcaduz del día.
¡Terrible noria del tiempo!
 
Noviembre de l920 (Granada)

 
Алмаз
 
Острая звезда-алмаз,
глубину небес пронзая,
вылетела птицей света
из неволи мирозданья.
Из огромного гнезда,
где она томилась пленной,
устремляется, не зная,
что прикована к вселенной.
 
Охотники неземные
охотятся на планеты —
на лебедей серебристых
в водах молчанья и света.
 
Вслух малыши-топольки
читают букварь, а ветхий
тополь-учитель качает
в лад им иссохшею веткой.
Теперь на горе далёкой,
наверно, играют в кости
покойники: им так скучно
весь век лежать на погосте!
 
Лягушка, пой свою песню!
Сверчок, вылезай из щели!
Пусть в тишине зазвучат
тонкие ваши свирели!
 
Я возвращаюсь домой.
Во мне трепещут со стоном
голубки — мои тревоги.
А на краю небосклона
спускается день-бадья
в колодезь ночей бездонный!
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Валентина Парнаха)
 
Послухати в оригіналі:

Опубліковано:
Мітки: , , ,

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописати коментарі (Atom)