Росалія де Кастро. Що, серденько, тікаючи від себе...

Що, серденько, тікаючи від себе...
 
Що, серденько, тікаючи від себе,
так нерозумно в инших ти шукаєш?
Якщо в тобі засох фонтан отухи,
то хочеш всі їх бачити зачахлими.
Але так рясно визоріло небо
і стільки квіту на землі духмяного!
Хоча... не ті вони, що ти любила
і що тебе любили, лебедахо.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 
Alma que vas huyendo de ti misma...
 
Alma que vas huyendo de ti misma,
¿qué buscas, insensata, en las demás?
Si secó en ti la fuente del consuelo,
secas todas las fuentes has de hallar.
¡Que hay en el cielo estrellas todavía,
y hay en la tierra flores perfumadas!
¡Sí!... Mas no son ya aquellas
que tú amaste y te amaron, desdichada.

 
***
 
От себя убежав, что ты ищешь, душа,
что найти хочешь в душах людских?
Если высох родник состраданья в тебе —
нет воды в родниках и в других.
Ярко звезды сверкают в ночных небесах,
и цветут на равнинах цветы.
Но они ведь не те, что любили тебя,
что когда-то любила и ты.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Виктора Андреева)

 
Послухати в оригіналі:
https://www.youtube.com/watch?v=UaBos95N11I&ab_channel=cervantesvirtual https://youtube.com/shorts/1macZTHTXqw?si=V5Sq3eIZiwvcgrJV
https://www.youtube.com/watch?v=OMIKE1u8n9I&ab_channel=caleidoscope