Показ дописів із міткою Люіс Карльос Льопес. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Люіс Карльос Льопес. Показати всі дописи

Люіс Карльос Льопес. Чверть години

Зі збірки «З мого містечка» (1908)
Чверть години
 
Журавель, клясичний садовий
журавель доїть вим’я цеброве.
А моя душа мріє нервово...
Мельниківно в картатій сукенці
 
й брилику, непевні денця
мають твої циганські очі —
наче прірви для мого серця,
крутиш мною, як хочеш.
 
Сперсь на кладку й смалю цигарки,
здається, спливають роки,
а ти все не йдеш... І щомить
 
захід сонця горить червоніше,
вже аж сипле приском, й у тиші
вечірній вода жебонить.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

 
Примітка. Еспанське слово cigüeña має два значення: це птах бусол (лелека), а також пристрій для підіймання води з криниці, який ми звемо журавлем.

Люіс Карльос Льопес. З баржі


Зі збірки «Складні почуття» (1909)
З баржі
Насмілься побачити себе оголеним.
                    Петер Альтенберг

Крізь квітку ілюмінатора
споглядаю, як судно відходить
в жовтий вечір, знімаючись з якора...
Повітря віддає дьогтем.

Місяць, проштрикнувши хмарку,
тремтить, мов вітрило над ботом.
Порившись у березі шпарко,
пес занурює у пісок морду.

Але бризки, в обличчя завіяні,
дьогтьовий запах від пристані
і ця надвечірня година

викликають, на моє здивування,
якесь атавістичне бажання
повторити песій учинок.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. Літній вечір


Зі збірки «З мого містечка» (1908)

Літній вечір
Багатій є розбійником
Святий Іван Золотоустий

На сільському майдані
глибока і затишна тінява
запрошує до відрадного
супочину недільного.

Миршавий і недоладний,
голова до требника схилена,
дріботить усевладець громади,
люду темного і сумирного.

Дорога сутана аж сяє,
і вбогість ослячої стайні
не смутить його ні на мить.

А я стою при вікні й промовляю,
рушницю чистячи гайно:
«І що мені з нею робить?»

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. Неписьменний


Із циклу «Марнотратство»,
який не входить до опублікованих 
за життя поета збірок
Неписьменний

Хатчина при дорозі, їй до спини
хлів тулиться — і мов рвучка судома
стискає серце: нащо ти закинула,
мене до міста, доле несвідома...

В мурашник, де вино й життя суспільне
отруять, виснажать, ізсушать —  та й по всьому.
А я же міг би бути селянином,
із тих, що хрестяться на гуркіт грому!

Коли би не до школи, а на ферму
навчатись віддали! Я мав тепер би
прозорі очі та безхитру вдачу.

І був би я, дикун благословенний,
— якби тільки лишився неписьменний —
мов птах, крилатим, мов віслюк, терплячим!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. Чверть години

Зі збірки «Складні почуття» (1909)
Чверть години
Звільнися, Господи
Унамуно

Розслаблено-ніготно, неквапливо
на заході зіхає сірий вечір.
Дзвін бомкає повільно і сумливо,
майже приречено...

Зів’ялі, вицвілі пелюстки світла
над карбами сухоземлі старечими
навіюють лагідність і мрійливі
думки про втечу:

тепер би рушити у скит віддалений
із цими добрими провінціалами,
коли би не цей дзвін — ця жалібниця,

ця путь церковна, цей гостинець пилявий,
відкритий і для негра, і для білого,
а надто —  для убивці...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. Тарган

Тарган

Все цигарочки смалить
жінка з ласими очима,
аж стає гірка від диму
її вуст жадлива хіть.

А зайдеться танцювати,
стане стегнами вихляти,
мов шукає, хто б спинив.

Зрештою упаде п’яна
і нагадує таргана...
на якого хтось ступив.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)


Примітка. Я позначила цю маленьку поезію як сонет. Чому? Якщо погортати не аж таку велику книжку із повним зібранням поезії Льопеса, виявляється, що принаймні половину її складають сонети. Але Льопес не був би Льопесом, порою сумно-іронічним, а порою сатиричним та навіть визивним поетом, якби його почуття гумору не поширювалося і на форму його творів. Він грається з нею, ламає стереотипи, і сонетний жанр, ідеальний для поета із таким складом розуму, набуває у нього неочікуваних форм: в одному творі змішуються повні й асонансні рими, катрени римуються так, як вони ніколи не римуються в сонеті (АААБ ВВВБ) довжина рядків довільно змінюється, иноді скорочуючись до одного-двох слів, і порою поезія втрачає то катрен, то терцет, а то і катрен, і терцет одночасно, зберігаючи, тим не менш, основну властивість сонета: його драматичну виразність, стиснуту до граничного лаконізму.

Люіс Карльос Льопес. Ще одне враження

Зі збірки «Про все потроху» (1910)
Ще одне враження
Це давня історія
 Ніцше

А кухню,
що пахне не ружами,
розташовано поруч із нужником.
Живий образ
латинського будню.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. Передовсім

Зі збірки «Складні почуття» (1909)
Передовсім

Моя книжка, оця книжчина,
залишає гіркаве вражіння
і, подібно до мішанини
внутрішнього життя,
одночасно смердить гниттям
і пахтить польовою квітиною...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. Одного осіннього вечора

Зі збірки «Про все потроху» (1910)
Одного осіннього вечора

У вікно своєї квартири
бачу садок, куди біжать діти
від дверей муніципальної школи.
Зграйкою папуг вони порхають
поміж дерев і розсіюються
серед їхніх дрантивих віял...
Ніщо не порушує тиші.
Лиш повторює тему фонтану
навколишня порожнеча,
поки сонце,
мов велетенський жовток у яєшні,
печально споглядає
дзвіничний хрест...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. У провінції

Зі збірки «Про все потроху» (1910)

У провінції
Картахена-де-Індіас, найшляхетніше
 і найбільш героїчне місто, крокує
 дорогою прогресу.

«Ель Порвенір» («Майбутнє»)
Вуличками
кривулястими
віддаляються
парубки і дівчата.

Вони виходять
із дряглого храму.
І назавтра містечко
лишатиметься
тим самим:
дрімлива котяча сієста
на тротуарах.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. На надбережжі

Зі збірки «Складні почуття» (1909)
На надбережжі
І я кажу: «Які речі, які речі!»
Мануель Сервера
Руде сонце палає, неначе у крематорії.
Серед глибокої тихомирної задуми вечора пропливає
із виглядом олімпійського супокою
пелікан.

Він перебирає лапами,
сповнений неперевершеної зневаги.
І, пародіюючи зарозумілість двоногого ссавця,
хапає бідну рибину та поглинає її.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. На пляжі

Зі збірки «Складні почуття» (1909)
На пляжі

Дивлюся, як люльку смалить
старий вовчара морський,
і мені корабель ввижається
із трикутним вітрилом.

Інше сонце побачити,
пізнати інші світи:
із кріслом своїм розпрощатися,
і відплисти!

Та я і далі стою у моря,
і лиш очі мені убирає обрій —
незбутній мій чин;

а сивий моряк мені оповідає,
картуза у руці тримаючи,
про Пекін...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. З гарячої землі

Зі збірки «З мого містечка» (1908)
З гарячої землі

Смеркання напливає із-за обрію
хитливим маревом. Ніч підступає звільна,
із позіханнями. Старе сварливе море
безтямно спить у забутті морфійнім.

На все навколо млявість і прокволість
ллють вечора останні тихі відсвіти,
вечора ластівок над жовтим полем,
маленьких крабів і безжурних свірок.

Крила млина б’ють, кректячи, поклони
із тремором нервовим. А повз нього
пара волів ступає кроком мірним;

запряжені у віз, вони течуть дорогою,
несучи в погляді ласкавому і довгому
свою розслабленість меланхолійну.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. Зимова пора

Зимова пора

Сміттєві
вихори, що їх здіймає
дикий вітер і жене надбережжям.
Непевна передзахідна ясність

неба кольору
мигдалевої орчати.
І випадковий політ птаха над морем,
над брудною бляхою

моря... А пристань
цієї матової
години туманіє віддалеки
плиткою посивілого шоколаду.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. Благовіст

Зі збірки «З мого містечка» (1908)
Благовіст

Уламок місяця, який уже не сяє,
лиш мріє несміливо. Десь на пристані
матроса спів, журливий і відчайний,
все запинається в тумані виннім.

Море із вигином його котячим
зневажене міцним майдану біцепсом;
воно шумить, на берег набігаючи,
із мірністю строфи олександрійської.

Я думаю про тебе, я кохаю
тебе все дужче, бо мене проймає
сум, бо з маленької дзвіниці лине

плач дзвоника, його квиління ніжне,
а жаби славлять зиму словом пишним
за альфабетом з однієї літери...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. До мого рідного міста

Зі збірки «Навпростець» (1920)
До мого рідного міста 
                                                         Місто рідне сумне,
                                                         учорашній володар морів
                                                                       Хосе-Маріа де Ередіа

Дідів моїх закутина шляхетна,
твої провулки навертають пам’ять
до тих далеких, осяйних і темних
часів преславних шпаги і хреста.

Але поглянь: навкруг буяє зело,
суворі мури геть позацвітали
і відпливли назавжди каравели...
Добі пригод немає вороття!

Геройське у часи колоніальні,
звитяжними пишалося синами —
був орлім, не щуровим їхній літ;

тепер же сіре, нечупарне й притхле
ти збуджуєш зворушення і ніжність,
мов пара ветхих, стоптаних чобіт.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки
Поезію присвячено колумбійському місту Картахена, де народився її автор. На ілюстрації — пам’ятник поетові у Картахені.
Хосе Маріа Ередіа (1803–1839) — кубинський поет, один з засновників латиноамериканської романтичної школи.
Для тих, хто не надто знається на орнітології: щур — то не лише пацюк, але і стриж.

Люіс Карльос Льопес. У дощ

У дощ

Не дає мені вийти ця злива
безупинна.
Не дає мені вийти.
А в провулку сухотному
під дашком
катеринка квилить сумовито.
Заколисує лагідно
катеринка тужлива,
а свідомість дрімлива
кружить думку єдину,
мимрить:
Не дає мені вийти ця злива
безупинна.
Не дає мені вийти.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. Вечірні враження

Зі збірки «Про все потроху» (1910)
Вечірні враження

Квіту й парості
пахощі ніжні.
Запах палуки
сентиментальний і вишуканий...
І під тим самим сонцем —
цибулі й капусти сморід,
що смажаться у жарівні.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)