З баржі
Насмілься побачити себе оголеним.
Петер Альтенберг
споглядаю, як судно
відходить
в жовтий вечір, знімаючись з якора...
Повітря віддає дьогтем.
Місяць, проштрикнувши хмарку,
тремтить, мов вітрило над ботом.
Порившись у березі шпарко,
пес занурює у пісок морду.
Але бризки, в обличчя завіяні,
дьогтьовий запах від пристані
і ця надвечірня година
викликають, на моє здивування,
якесь атавістичне бажання
повторити песій учинок.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
De «Posturas
difíciles» (1909)
Desde
un pontón
Ten valor para tus desnudeces.
Peter Altenberg
Contemplo
a flor de escotilla
cómo
los barcos se van
bajo la
tarde amarilla...
Flota
un sabor de alquitrán.
La
luna, como una astilla,
surge
por el balandrán
de un
grumo. Escarba en la orilla
y luego
se agacha un can.
No sé;
pero la marea
que me
salpica, la brea
del
muelle y la hora me dan,
tal vez
por ley de atavismo,
deseos
de hacer lo mismo
que
acaba de hacer el can.
На палубе
баржи
Имей смелость
сбросить с себя покровы.
Петер Альтенберг
Гляжу на суда, на
море.
Летит вдали альбатрос.
А вечер в желтом
уборе…
Смола ударяет в
нос.
Луна с облаками в
ссоре,
и ветер ее унес.
На суше порылся в
соре
и лапу приподнял
пес.
Все пахнет
дегтем, брезентом.
Волна обдает, и
под тентом
мильонами мелких
слез.
Закон атавизма,
быть может, —
но хочется
сделать то же,
что сделал только
что пес.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Овадия Савича)
Немає коментарів:
Дописати коментар