Мануель Мачадо. Мадригал над мадригалами

Мадригал над мадригалами

О поетів творителько, моя непроминущая весно,

як тебе оспівати, коли, далебі,

усі чини й слова всі можливі піднесено

у дарунок тобі і на славу тобі?

І який мадригал твого слуху долине,

о, світання моє чарівне,

як лише задля тебе були і донині

мої вірші прозорі й моє божевілля чадне?..

Тож, співочу сопілку

свою опустивши,

я у радіснім захваті тільки і зміг...

ухопитись за гілку

квітучої вишні,

аби квіти осипались тобі до ніг.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)


Примітка. Цей твір Мануеля Мачадо є відомим прикладом поліметричного сонета — рідкісної сонетної форми, яка зустрічається у поетів-модерністів.

Madrigal de madrigales

¿Qué nuevo nombre a ti, creadora de poetas,

esencia de la juventud,

si todas las magníficas y todas las discretas

cosas se han dicho y hecho en tu virtud?

¿Qué madrigal a ti, compendio de hermosuras,

luz de la vida, si

mis pequeños poemas y mis grandes locuras

han sido siempre para ti?...

En la hora exaltada

de estos nuevos loores,

toda la gaya gesta de tu poeta es...

tirar de la lazada

que ata el ramo de flores

y que las flores caigan a tus pies.